Після виходу матеріалу про найкращі українські альбоми 2018 року за версією нашого журналу виникли питання: чому альбоми культових гуртів «Вагоновожатые» та Stoned Jesus не потрапили до рейтингу? Ми поспілкувались із музикантами і вирішили дати розширену відповідь на це питання. Починаємо з огляду на альбом «Вагоновожатых» — «Референс» від нашого автора Данила Панімаша.
«Про що вони будуть співати? Що вони будуть грати? Чи буде це чимось унікальним?» — приблизно такі питання виникли в мене, коли у 2013 році дізнався, що Антон Слєпаков з гурту «…И Друг Мой Грузовик», Станіслав Іващенко з DOK і Валентин Панюта з «Lюк» об’єдналися у супергурт з таємничою та привабливою назвою «Вагоновожатые».
Коли я вперше прослухав дебютний альбом «Вассервага», вони мене ніяк не зачепили. Це був цікавий електронний експеримент, який намагається захопити дуже багато сфер одночасно. Ритмічна електроніка, яка то скочується у відверту танцювальщину на кшталт треку «Шлемофон», то в похмурий IDM із складними та дивними самобутніми текстами Антона.
З одного боку, під цей сплав складно потанцювати, тому що потрібно вслухатись у тексти та смисли, а з іншого — на текстах під динамічну музику не так легко зосередитися. Дебют вийшов наївним, сирим, і здавалося, що музиканти самі не розуміють, куди їм рухатись.
Однак в цьому були чарівність та інтрига. Експеримент під назвою «Вассервага» запам’ятовується чіткими образами. Та й живі виступи «Вагоновожатых» повністю змінювали сприйняття альбому, у зв’язку з чим в мене виникла асоціація з альбомом Radiohead — King Of Limbs: наживо це звучить значно краще, ніж на студійному записі.
Наступний міні-альбом «Стартап Молодость» мене здивував. Цілісна ідея та атмосфера, неочікувана і потужна агресія. Тут відчувалась дорослість, впевненість у собі і розуміння, куди йти далі та кого за собою вести. Це був альбом, який вимальовував для гурту вектор подальшого розвитку, причому як музично, так і емоційно-концептуально. І якщо «Стартап Молодость» був несподіваним, то наступну роботу гурту я вже чекав.
Коли у минулому році вийшов альбом «Референс», виникло стійке відчуття deja vu. Це що, продовження дебютника «Вассервага»? Третій альбом «Вагоновожатых» здається збіркою варіацій пісень «Старость», «Осень» і «Обабелые».
Багато композицій «Вагоновожатых» тримається на послідовності двох нот, однак саме на «Референсі» виникло відчуття, ніби ту саму ідею доносять схожими словами. І якщо ця монотонність була своєрідною фішкою дебютника, на «Референсі» вона ж трансформувалася у одноманітність.
Потім виникло враження, що «Референс» наступає на граблі альбому «Стартап Молодость». Однак якщо «Стартап Молодость» мав несподівану динаміку, фонетику і місця, що запам’ятовуються і які хочеться переслуховувати (наприклад, потужний вигук «Огонь, иди за мной!» у кінці другого куплета пісні «Огонь»; приспів на цьому ж треку), то «Референс» грузне у самокопіюванні, повторюючи ту саму мантру. Порівняти хоча б треки «Человеческие слабости» і «Пунктир» — перше явно бере початок з другого.
Також розчарувало спрощення лірики. Сторітеллінг поступився місцем нагромадженню образів. Іноді здається, що Антон Слєпаков надто сильно заглибився в свої внутрішні переживання. Образи рвані, безладні.
Широкополой шляпой накрыть овал лица
сам овца
не обращай внимания
насмешки и упреки для недалеких
на углях или на углах широких
какая-то поломка
углемойка
При цьому Антон — потужний лірик і завжди будував складні асоціативні, влучні образи, «Референс» побудований на незрозумілому потоці свідомості. Якщо в пісні «Огонь» перерахування імен, назв і утворень формувало цілісну картину захоплень покоління, то ні в одному треку «Референсу» цей самий референс не проглядається.
Антон Слєпаков став синонімом словосполучення «інтелектуальні/розумні тексти» ще з часів «грузовиків», однак на альбомі немає ниточки, за яку можна було б схопитися і розплутати клубок його образів, побачити світ його очима. Через це не виникає емпатії, тому що сенси розчиняються в тумані абстракцій.
Іноді здається, що багато рим використовуються лише для того, щоб заповнити порожнечу («если ты чист и свободен от чисел / никаких обязательств, проклятий, ругательств на этот счет / никаких доказательств»). По суті, на альбомі всього один потужний і переконливий хіт на зрозумілу тему — «Человек-аэмфобия».
Здавалося б, що третій альбом повинен був зміцнити позиції «Вагоновожатых», продемонструвати баланс накопиченого музичного досвіду або запропонувати щось кардинально нове. Однак «Референс» виявився збіркою одноманітних варіацій незв’язних тем зі слабо вираженою емоцією і експресією. Здається, що «Вагоновожатые» загрузли в музичній зоні комфорту. Пояснити інакше потяг до повторення вже пройдених і відпрацьованих етапів не виходить.
При цьому «Вагоновожатые» залишаються дуже міцним живим гуртом, на виступах якого усі вищевказані недоліки зникають. Гіпнотичний і танцювальний ефекти тільки підсилюються, а жива енергетика усіх трьох учасників гурту є щирою та заразною. Залишилось лише побажати, щоб «Вагоновожатые» перестали блукати тим самим маршрутом.
Читайте також матеріал до виходу альбому «Референс», у якому його коментують представники креативного класу.