Усі в захваті від
Twenty One Pilots: як дует зібрав
повний Палац Спорту

Їхню музику неможливо описати двома-трьома жанрами: кулеметна читка може моментально перейти у танцювальний синт-поп чи реґі, не лишаючи сумнівів, що так і має бути.

Twenty One Pilots — це більше, ніж емоційні хіти для підлітків, з якими їх асоціюють. Тайлер Джозеф, порядний християнин і талановитий автор, знає, як робити свій проект з дружбаном справді легендарним. Останній альбом Trench — амплітуда сторітелінгу, запакована сотнею пасхалок на минулі роботи дуету з США. Чому це важливо і цікаво? І звідки в Києві армія фанатів і солд-аут у Палаці Спорту?

Якщо калейдоскоп їхньої творчості дивує, то залученість фанатів у життя гурту просто вражає: довжелезна черга, що складається в основному з підлітків, в’ється від «Гулівера» до Палацу Спорту. Хтось у повному камуфляжі, хтось у жовтому светрі, а хтось — зі смужкою жовтого скотчу на рукаві. Фанати підготувались сумлінно, а ті, хто ще не виглядають, як Bandito, прямо на місці просять перев’язати їх липучою жовтою стрічкою — фанатська любов заразна.

У кар’єрі «пілотів» були тільки злети: за дев’ять років на сцені звук дуету лише набрав маси, а з кожним новим альбомом армія фанатів тільки поповнювалась. На піку успіху з попереднім альбомом Blurryface два з п’яти місць гарячих синглів Billboard зайняли їхні хіти Ride i Stressed Out, а кліп на останній може похизуватись 1,5 мільярдом переглядів на YouTube.

Від концертів у коледжах до «Греммі» у спідньому: хто такі «пілоти» і звідки у них цілий фандом

Історія Тайлера Джозефа й Джоша Дана — «американська мрія» нового покоління. От тільки, на відміну від гіпотетичних Imagine Dragons, хлопці робили все з нуля, без грошей. Вони давали концерти на кожному більш-менш підходящому майданчику рідного Колумбуса і особисто знайомились з усіма, кому подобалась їхня музика. Тайлер і Джош самостійно ставили і налаштовували апаратуру, економили на інженерах і подорожували лише з найнеобхіднішими для них членами команди. Серед них — мати Тайлера, яка з рук продавала квитки на перші концерти сина підліткам на вулиці, та друг із камерою, який знімав кожен їхній крок.

Марк Ешелман — той самий друг — відіграє не меншу роль у проекті, аніж власне Тайлер із Джошем. Саме він стоїть за усім брендингом, візуальним стилем і відео, що виходить на YouTube-каналі гурту. Своє перше відео для дуету він зняв у 2010 році на пісню Jar of Hearts. Без Марка не проходить жодна зйомка кліпу, концерту чи повсякдення гурту, а його особиста камера вимикається лише для того, щоб підзарядитися. Минуло вісім років від невідомості до слави Twenty One Pilots, а він і досі бігає під сценою зі стедікамом на австралійській частині туру.

І це не просто особиста забаганка погратися в оператора. На початку співпраці трійця зрозуміла: регулярність і повна залученість у проект дадуть плоди, якщо не відступати від принципів і наміченого плану. Вони мали можливість виїхати за межі штату з концертом, але зосередилися на фан-базі рідного штату, що потроху зростала, відмовляючись покинути рідний край аж до солд-ауту найбільшого концертного майданчика Колумбуса.

Схожого принципу вони вирішили дотримуватись і в інших питаннях, що стосувалися розвитку Twenty One Pilots як творчого проекту. Два роки поспіль дует відмовляв усім лейблам і спонсорам з їхніми комерційними пропозиціями. Зрештою, Тайлер і Джош самі прийшли до Fueled by Ramen (Panic! At The Disco, Fall Out Boy, Paramore) і підписали контракт на вигідних для гурту умовах. Від спонсорства, до слова, дует досі відмовляється.

Це надає передбачуваності шоу, якщо ви стежите за гуртом і у вас не стоїть блок на спойлери. Відточеність і повторюваність надають шоу ефекту механічності. Місця для імпровізації (окрім кількох фраз Джоша українською) не залишається. Проте дует розбиває механіку дитячою щирістю та безпосередністю, схоже, що хлопці справді вражені тим, що київський Палац Спорту заповнений вщент, що всі знають тексти пісень, що скандують їх разом з ними.

In Trench I’m Not Alone:
фанати замість маркетингового директора

З початку кар’єри «пілоти» нарощували м’язи на свою Skeleton Clique (так називають фанатів гурту, посилаючись на перший етап творчості, коли хлопці виступали у худі з принтом скелета). Тайлер і компанія працювали саме на фан-базу, розкидаючи пасхалки у піснях і кліпах, підтримуючи будь-яку творчість прихильників — постійні репости, згадки та цілий мистецький фестиваль, присвячений фан-арту.

В альбомі Trench хлопці пішли ще далі, створивши антиутопічний всесвіт Dema — нову еру, нову музику та нову естетику через веб-сайт dmaorg.info. Листи від вигаданого персонажа Кленсі, карти, схеми та фотокартки — лише відданий фанат знайшов би це, будував би скажені теорії та підігрівав би очікування не тільки у товаристві подібних собі, а й серед тих, хто знає лише бенгери, поки самі «пілоти» спокійно записували нову музику.

Атрибути, які тепер мають особливе значення для Тайлера, переходять у культурну спадщину всієї спільноти, — ось і маємо розкуплену клейку стрічку в найближчих канцелярських магазинах (символ захисту від власних демонів), сотню червоних біні (репрезентацію епохи Blurryface) та армійський одяг (тому що тепер фанати ще й Banditos з кліпу Levitate).

Cубкультура починається не з атрибутів, а з цінностей. І цінності, які пропагують Twenty One Pilots, прості як двері; не вокалізовані прямо, але обережно вшиті між рядків і навіть альбомів. Залишайтеся живими, кажуть вони, товаришуйте, допомагайте одне одному. Стигматизовані теми суїциду, ментальних проблем, невпевненості в собі, творчих і світоглядних пошуків — усі знайшли відображення у творчості парубків з Огайо.

Мільйони фанатів дякують Тайлеру та Джошу за те, що ті врятували їх, наповнили сенсом їхнє життя і допомогли знайти друзів. У часи, коли люди відчужені одне від одного більше, ніж коли-небудь, це приваблює підлітків десятками, сотнями, тисячами, мільйонами. Вони вступають у цю спільноту, оскільки все, що для цього потрібно, — це поділяти цінності. Відчуття єднання та причетності — багатоголосся тисяч фанатів — робить концерти Twenty One Pilots особливими. Усі ми (а ми і є багато в чому ці підлітки) стаємо і маркетологами гурту, і його міфотворцями, що забезпечують бенду незалежність від радіостанцій, лейблів і контролю великих босів.

Фото: Євгенія Гапон

Читайте також одну з наших популярних колонок, чому популярність Imagine Dragons — це добре.