«Мама, мы в аду»: як репер Проклятий відкрив моторошну сторінку українського хіп-хопу

Фрешмен із нікнеймом «Проклятий» — нове ім’я на українській хіп-хоп-сцені. Однак при цьому він ще і вісник нового для України піджанру хіп-хопу. «Проклятый» — це поет XIX сторіччя, який перенісся 2020 рік. Це не реінкарнація, а радикально новий погляд на хіп-хоп у межах України. Майже без жартів.

У 2010-их хіп-хоп став головною музикою планети. Багато в чому завдяки простоті створення — потрібно мати ноутбук, покопатися в програмах писання музики і знайти свій саунд і вайб. Чи просто затоваришувати з талановитим бітмейкером, як Lil Nas X.

А ще хіп-хоп як жанр продемонстрував свою неймовірну гнучкість. Він увібрав джаз, панк, емо-музику і метал, показав, що може прекрасно співіснувати з цими, здавалося б, полярними жанрами. Варто згадати тільки Bones, Ghostemane, Scarlxrd і City Morgue.

В Україні ж не було такого відверто декадентського хіп-хопу про смерть, вбивства і жахи свідомості з важким і гнітючим звучанням, як у Ghostemane. Був репер Бабадук, який виглядав моторошно і читав химерні страшилки. Нещодавно з’явилися студенти Grang Sno, але їм ще потрібно добре над собою попрацювати.

Однак 22-річний киянин Доріан із гучним псевдонімом «Проклятий», схоже, всерйоз вирішив перевернути гру.

На дебютному альбомі Проклятого «Мама, мы в аду» дуже багато всього як для українського хіп-хопу. Наприклад, інфернальна і декадентська лірика. Руїни, труни, страждання, смерть, прах, страх, пекло, морок, суїцид — юнацького готичного максималізму в текстах Проклятого так багато, що його вистачить на кількох реперів.

Навіть читка Проклятого більше схожа на класичні вірші, а не на реперський текст. Вірші, написані емо-кідом, який упивається смертю, відторгненням світу, демонами і відчаєм.

Цікаво, що на відміну від того ж Ghostemane, Проклятий набагато зрозуміліший і «класичніший». У його ліриці немає лімузинів, «стволів» і відсилок до сучасної поп-культури. Зате чітко відчувається XIX століття, французькі поети Лотреамон і Шарль Бодлер з їхнім демонічним божевіллям.

Музично ж Проклятий розривається між хіп-хопом, металом і поп-музикою на межі з емо, як у треку «За стеной». Читка перетинається з гроулінгом, скрімінгом (екстремальними манерами співу, що властиві важкому металу — прим. ред.) і співом, який більше схожий на пісню скорботи за самим собою. А важкі баси й біти перетворюють усе це в агресивні гíмни соціопата. Чи соціофоба.

Така різноманітність цікава і непередбачувана. Та постійне ниття про смерть, страждання, гріхи і ненависть уже до кінця альбому добряче набридає. Те, що можна сказати одним-двома треками, Проклятий розтягує на вісім. Це не гріх, але і не так цікаво.

Простежується ще одна паралель. Великий французький поет Поль Верлен у XIX столітті склав список так званих «проклятих поетів» — невизнаних і відкинутих суспільством поетів і письменників, що відмовилися вписуватися у тодішню картину нормальності.

У цей список після смерті Верлена почали потрапляти поети й письменники уже ХХ століття, від драматурга Антонена Арто до американського поета Харта Крейна. Божевілля, пороки, нетерпимість до суспільства з його порядками, самогубства — так протікало і закінчувалося їхнє прокляте життя.

І сам Проклятий, здається, спить і бачить своє ім’я в одному ряду з Артюром Рембо і Шарлем Бодлером. «Прокляті поети» стали «проклятими реперами». Історія циклічна, чи не так? Ось і наочний приклад того, як поезія позаминулого століття актуалізувалася сьогодні.

Звичайно, виникає питання щирості Проклятого. Так люто співати про страждання, смерть і самогубство як вихід, здається, може тільки позер. Однак у позерську епоху з Instagram, Youtube і TikTok, де кожен користувач намагається виглядати краще або «нетакіше» за інших, це не виглядає награно.

Особливо на тлі українського хіп-хопу, який тільки-тільки прокидається від вічної сплячки і намагається наздогнати потяг світової хіп-хоп-індустрії, що випередив нас на 10 років.

Проклятий демонструє дивовижне поєднання наївності тексту та рими з романтично чарівними темами, гучним бітом і важкою атмосферною музикою. Поки що він — це Ghostemane, якого ми заслужили, цікавий максималіст, трохи нудний і нестабільний. Однак якщо подивитися відсторонено, то альбом Проклятого з усіма його недоліками відкриває нову главу в українському хіп-хопі.

Головне тепер, щоби ця глава на ньому не закінчилася.

Слухайте альбом «Мама, мы в аду» на цифрових платформах: Apple Music, YouTube Music, Deezer, Google Music, Spotify.

Також радимо зацінити дебют двох амбітних студентів Grang Sno із Києва, які роблять похмурий хіп-хоп.