18 жовтня вийшов п’ятий студійний альбом гурту О.TORVALD — Diller Kaifu. Наш музичний редактор Даня Панімаш ніколи не любив цей гурт (наприклад, рецензія на попередній міні-альбом мала назву «Етюд у рожевих соплях»). Але він послухав новий альбом, який примусив його змінити свою думку про гурт. Таке трапляється рідко, але так помітно.
У O.TORVALD була перерва, викликана низкою невдач. Посттравматичний синдром після виступу в фіналі «Євробачення», працевлаштування Жені Галича на MEGOGO, втрата батька — здавалося, що гурт і зокрема Женя Галич не переживе кризу і навряд чи повернеться.
Але, на щастя, цього не сталося. Ніцше говорив: «Усе, що нас не вбиває, робить нас сильнішими». У випадку з новим альбомом O.TORVALD Diller Kaifu «сильнішими» перетворилося на «могутнішими», «важчими», «несподіванішими» та «цікавішими» — напевно тому, що накопичені образи, біль і гнів нарешті знайшли вихід. Для O.TORVALD це в якомусь сенсі звільнення, для слухача — дивовижне перетворення.
На Diller Kaifu O.TORVALD не розповідають нічого нового, проте альбом багато говорить про самих музикантів. Це альтернативний рок з потужними рифами і мелодикою, розбавлений електронікою. Одразу згадуються найкращі роки гурту Lostprophets і (місцями) Kasabian. Схоже, O.TORVALD знайшли компроміс між мелодійністю і важкістю, нехай і в класичному стилі натхненно-наївних поп-рокових пісень. І цей компроміс, як не дивно, звучить кайфово.
З одного боку можна використовувати перетворення гурту як докір, мовляв, відкотилися до початку 2000-х. Особливо це чутно на пісні «Мій герой», де звучать скретчі у найкращих традиціях DJ Lethal і Limp Bizkit. Або пісні Crazy Town — Think Fast. Серйозно? Скретчі у 2019? Ми взагалі розвиваємося чи ностальгуємо за музикою дитинства? Тим не менше, ці дрібниці змушують дивуватися і кайфувати, а не відпльовуватися.
Взагалі перша половина альбому, до пісні Donald Trump — хіт на хіті, в яких є продумана драматургія і стадіонна атмосфера, вона обеззброює і трощить своїм драйвом. Diller Kaifu цікавий ще й тим, що звучить не як «Женя Галич і його музиканти». Акцент поставлений на музику в цілому, а не на фігуру фронтмена. Галич зливається і з гуртом, і з музикою, і це головна причина того, що альбом звучить цілісно, без єдиного розриву, навіть коли важка половина альбому закінчується і починається соплива баладно-електронна.
O.TORVALD зробили альбом, на якому яскраво виражені і підлітковий гнів, і класичні оторвальдівські переживання, і пафосний рок’н’ролл. І при всьому цьому Diller Kaifu дійсно кайф поставляє — кайф ностальгічний, за минулою юністю, коли дивуватися речам було значно легше.
Хочеться вірити, що O.TORVALD при записі Diller Kaifu здивували й самі себе. Здивували і відпустили себе відриватися, не думаючи про аудиторію, бізнес-плани та інші важливі речі. З Diller Kaifu O.TORVALD дійсно перетворюється на рок-зірок з обкладинок глянцевих журналів — так, як Жені Галичу завжди мріялося.
Ми зібрали плейліст на різних платформах. Вмикайте та додавайте собі:
