Рига, зал Palladium, осінь 2018 року. Половина європейського туру Мака Демарко позаду. Кінець шоу. Мак сує два пальці в рот. Блювотиння ллється прямо на сцену. Глядачі зрозуміли, що сталося, приблизно за хвилину. Так він буде закінчувати майже кожен свій концерт в Європі. І, схоже, Мак блював на сцені не просто так, якщо судити з інтерв’ю на підтримку альбому Here Comes The Cowboy.
Here Comes The Cowboy — четвертий альбом Мака. Це первісток його лейблу Mac’s Record Label. Зараз Демарко переживає щось на кшталт «зеніту слави». Тепер він не просто інді-музикант, а важливий гравець індустрії. Інтерв’ю до виходу Here Come The Cowboy з’явилися майже в усіх великих виданнях, його кличуть музичним гостем на шоу Джиммі Феллона.
Дивлячись на Мака, складно уявити, що перед нами — успішний музикант, який своєю творчістю породив клонів по всьому світу. Наприклад, Rex Orange County в Великобританії, Boy Pablo в Норвегії, Фума Віпхуріта з Тайваню.
Мак виглядає, як людина, що живе на допомогу безробітним. Одного разу його не пустили в літак через те, що він виглядав, як безхатько. Зараз у Демарко є свій будинок, де він живе з дівчиною Кірою. Там він і записував новий альбом уночі.
Можливо, нічні сесії подарували альбому м’яку неквапливість. Або ж спрацювало усвідомлення того, що за сім років Демарко пройшов шлях від музиканта, який заробляє на запис альбому, тестуючи на собі експериментальні ліки, до авторитету в інді-музиці. Тепер поспішати особливо нікуди.
Мак стверджує, що Here Comes The Cowboy — реліз дуже особистий. Правда в цьому є. На альбомах 2 і Salad Days Мак постає в образі компанійського хлопця. У This Old Dog він залишається таким самим, тільки на додачу досліджує відносини зі своїм батьком. Ставлення до тата в нього приблизно таке: «Батько — рідкісний піздюк. Але він мій батько. Хай його Бог береже».
Він, сам того не знаючи, записав альбом не тільки про себе, а й про людей навколо. Іноді хочеться не спілкуватися з людьми, а спокійно посидіти вдома, почитати книжку. Here Comes The Cowboy якраз про це — про періодичну концентрацію на радощах самотності. Про це, до речі, пісня Finally Alone.
Але це не означає, що Мак — дикий інтроверт. Звичайно, він розбирається в собі (Nobody). Але тут є пісні і про інших людей. Наприклад, K — замальовка в стилі The Beatles, присвята дівчині, Heart To Heart — триб’ют реперу Маку Міллеру, з яким він встиг потоваришувати. Або ж Choo Choo — lo-fi-фанк про смерть, який може бути присвячений кому завгодно.
Утім, своє дивне почуття гумору Мак зберігає, зокрема у відео. В Nobody він загримований під ящірку, а в свіжому On The Square з мерзенним звуком «чавк-чавк» перетворюється то на свиню, то на кота, то на кракена. Бути нормальним — складна робота. Трохи божевільним — легше. І корисніше.
В анонсі Here Comes The Cowboy Мак сказав, що він родом звідти, де люди носять ковбойські капелюхи і крутять коровам хвости, але сам альбом не про це. Проте, слухаючи Here Comes The Cowboy, здається, що Мак — той самий втомлений ковбой, який ледве сидить на кобилі, що стомилася не менше, а весь альбом — це саундтрек до цієї подорожі. Їх, до речі, у Демарко заплановано чимало: влітку — США, восени — Європа. Зачиняйте двері, малята, ковбой іде.
Читайте також, як Великобританія стала колискою незалежної музики.