Тексти

Як Кіт Флінт став пам’ятником бунтівних часів

Данило Панімаш
5579

Помер Кіт Флінт. Той самий панк, який лякав своїм виглядом батьків покоління 1990-х. Несподівано наклав на себе руки в 49 років. Усередині виникає неприємне і моторошне відчуття, якась порожнеча. Чому? Що тепер буде? Так руйнуються наші маленькі світи, в яких кумири повинні жити вічно.

До 1996 року Кіт Флінт мило кривлявся на камеру, непомітно танцював на сцені та в кліпах The Prodigy і був схожий на райдужний пряник. Але у 1996 вийшло відео на пісню Firestarter, який, за визнанням тисяч коментаторів у соцмережах, змінив не тільки світ музики, а й їхнє життя. Довговолосий, усміхнений і сонячний танцюрист Флінт перетворився на засмиканого і нервового психопата з витріщеними очима. Мабуть, тільки Майк Паттон з Faith No More міг зрівнятися з ним у мистецтві витріщання очних яблук. Однак Кіт Флінт не втратив себе, а зовсім навпаки — знайшов.

У 1997 році культовий (та що там — найкращий) альбом The Prodigy під назвою The Fat Of The Land підірвав світові чарти. Провокаційні кліпи гурту на грані огиди розбурхали стерильний світ особливо вразливих пуритан. Однак заборонене завжди стає бажаним. Через численні скандали і цензури слава The Prodigy не просто почала розростатися — вона вибухнула. А разом з нею вибухнула слава Кіта Флінта.

Панківські наряди, ірокези, пірсинг у несподіваних місцях, татуювання — він не виглядав представником електронної сцени Великобританії. Скажена енергетика і надзвичайна розкутість — з Кіта Флінта просто перла внутрішня свобода. Вона заворожувала і надихала не соромитись себе, прийняти свою натуру, бути, а не здаватися. Флінт майже миттєво перетворився на ікону стилю, свободи і бунту, а навколо нього почав складатися культ фанатів.

Він перетворився на символ гурту. В якомусь сенсі він і був The Prodigy.

Обличчя Флінта прикрашало плакати і футболки, світшоти і обкладинки журналів. А скільки навколо нього витало легенд! Здається, що Флінт уже вмирав мільйон разів у переказах збуджених фанатів. Причини були завжди різними і абсолютно дикими. То він не пережив операції з трансплантації алмазу в лоб, то невдало зробив пірсинг на статевих органах. На стику ХХ і ХХI століть, коли міфологія гурту досягла свого піку, ці вигадки виникали  та пропадали щодня.

На початку 2000-х Кіт Флінт створює сайд-проект під назвою Flint. Він пише пісню Baby’s Got A Temper, яку Ліам Хоулетт, скриплячи зубами, приймає до репертуару The Prodigy. Пісня виходить в якості синглу, але звучить надто агресивно і «металево» для гурту. Хоулетт відмовляється включати її в новий альбом через стилістичні міркування. Виникає конфлікт. Кіт Флінт зосереджується на сайд-проекті, готує дебютний лонгплей під назвою Device # 1. Але з невідомих причин у 2003 році його гурт розриває контракт із лейблом. У записі нового альбому The Prodigy Always Outnumbered, Never Outgunned, який вийшов у 2004-му, Флінт участі не бере. Втім, це вже й не були The ProdigyЛіам Хоулетт взяв на себе всі музичні і продюсерські рішення.

У 2009 році виходить альбом Invaders Must Die, і з цього моменту Кіт Флінт, як і сам гурт, починає перетворюватися на тінь самого себе. Артисти продовжують збирати фестивалі, видавати масштабні, запаморочливі шоу і розкачувати стадіони. Вони лишаються одним із найбільш упізнаваних і впливових гуртів світу, піонерами «панку для рейверів». Однак міфологія The Prodigy та особисто Кіта Флінта до цього моменту розвіялася остаточно. Флінт більше не лякає, не заворожує і не відштовхує. Він немов перетворився на пам’ятник героїчних часів. Тіло бере своє — Флінт з кожним роком все повільніше рухається. У нього ті самі зачіски, та сама манера крику на останньому подиху, але вона слабшає з віком. І ті самі пісні, які любить публіка — легендарні, вічні, але вже якісь набридлі — Smack My Bitch Up, Breathe, Poison і нескінченний Firestarter, з якого почався Кіт Флінт.

Із 2009-го по 2018 рік гурт дає близько 350 концертів. Здавалося б, 39 виступів на рік — дрібниця. Однак при перегляді лайвів у цей період виникає відчуття, що Флінт поступово перетворюється на втомлену ляльку, заводну іграшку з незмінним алгоритмом поведінки. Здається, що травматичний досвід невдалої сольної кар’єри зруйнував його бажання проявляти себе в музиці поза своїм класичним амплуа. Це ж Кіт Флінт, лютий божевільний панк! На нього приходять подивитися мільйони людей — відчути первісний вайб, доторкнутися до легенди, покричати його провокаційні рядки. The Prodigy стали єдиним дивом Флінта, за межею яких він — лише шанований експонат.

І виникає моторошне відчуття, що самогубство такого доброго, такого рідного і милого Кіта Флінта — це частково його спосіб розірвати замкнене коло, по якому він блукав з 1996 року. The Prodigy більше не існують. Кіт Флінт, twisted firestarter, забрав з собою їхній вогонь і їхнє обличчя.

А та сама порожнеча всередині нас засмоктує. І новина про самогубство Кіта Флінта означає, що наша юність вмирає не в офісах і кабінетах, а разом із улюбленими артистами.

Читайте також, як Massive Attack «зжерли» нашого редактора на попередньому фестивалі UPark.