Тексти

Як Arctic Monkeys стали голосом покоління: 15-річчя дебютного альбому

Даня Панімаш
2694

23 січня 2006 року вийшов альбом Arctic MonkeysWhatever People Say I Am, That’s What I’m Not. Дебют виявився настільки потужним, що нікому не відомі 20-річні хлопці стали рок-героями першої величини.

У чому секрет такого приголомшливого успіху? І як квартет під керівництвом Алекса Тернера миттєво перетворився в один із найпопулярніших рок-гуртів світу?

1990-ті роки. У Великобританії — розквіт електронної сцени. Underworld, Orbital, Leftfield, The Prodigy, The Chemical Brothers, культура рейвів, наркотиків і танців. Брістоль виводить на світову сцену велику трійцю тріп-хопу — Massive Attack, Portishead і Tricky. Яскраво цвіте інді-роковий андеграунд — медчестер з Happy Mondays і The Stone Roses, хвиля шугейзу зі Slowdive і My Bloody Valentine.

У поп-мейнстримі гудуть бойз-бенди — Take That, East-17, Westlife, Boyzone. У навколороковому мейнстримі — брит-попівська четвірка Oasis, Blur, Pulp і Suede, і вже легендарна «битва брит-попу» за популярність між першими двома гуртами.

До середини 2000-х на британській мейнстримній рок-сцені звучали Franz Ferdinand, Editors, Bloc Party, Kaiser Chiefs — музика, яку критики назвуть «відродженням пост-панку». Британський мейнстрим завжди був стриманим, м’яким і інтелігентним, на відміну від США, де все в тих же 1990-х стався сплеск гранжу, ню-металу і еклектичного альтернативного року.

І тут в 2006 році виходить дебютний альбом нікому не відомого гурту Arctic Monkeys, який практично миттєво забирає на себе всю увагу британського слухача. Причому в промо-кампанії випустили тільки два сингли, I Bet You Look Good On the Dancefloor і When the Sun Goes Down. Обидва посіли перше місце в британському чарті синглів.

У перший же тиждень продали 360 000 копій альбому, що зробило його найшвидше продаваним релізом в історії британської музики. Цей рекорд тримається досі. У чому секрет такого приголомшливого успіху?

Утворення Arctic Monkeys і перший неофіційний альбом

Історія створення гурту дуже класична, практично тривіальна:

У п’ятнадцять чи шістнадцять років деякі наші друзі грали в гуртах, на які ми ходили дивитися, і ми подумали, що грати в гурті — це цікаво. Ти дивуєшся, як потрапити в цю індустрію, адже здається, що це проблематично. Але ми знали, що це можна зробити, і просто вирішили створити гурт

— Arctic Monkeys у інтерв’ю Prefixmag

У 2003 році Arctic Monkeys дають перші концерти і починають записувати перші демки. 18 пісень увійдуть до першого неофіційного альбому Beneath the Boardwalk.

Алекс Тернер і компанія просто записали пісні на диски і роздавали їх безкоштовно на своїх концертах.

Назву Beneath the Boardwalk придумав друг гурту Марк Булл, який зняв для хлопців перше відео на пісню Fake Tales Of San Francisco з їхнього дебютного міні-альбому Five Minutes With Arctic Monkeys.

Boardwalk — це назва клубу, який був центром музичної тусівки міста Шеффілд, культове місце, в якому свого часу грали AC/DC, Genesis, Sex Pistols і The Clash. І саме там Марк Булл уперше почув Arctic Monkeys, взяв один із тих самих безкоштовних дисків з піснями без назв і залив їх в інтернет.

Ми записували демки на компакт-диски і роздавали на концертах. Очевидно, що дисків було не так багато, тому люди ділилися ними в інтернеті. Це було гарним способом для кожного почути нас. Ми створювали ці демки не для того, щоб заробляти гроші. Ми віддавали їх безкоштовно — так люди би швидше їх почули.

І це покращило концерти, тому що люди знали слова, приходили і співали. Ми були тільки раді.

— Arctic Monkeys у інтерв’ю Prefixmag

Інтернет-популярність

Різкий стрибок популярності артиста чи гурту — це завжди суміш чинників і закономірностей, включно зі щасливою випадковістю. А у випадку з Arctic Monkeys цей щасливий випадок відіграв дуже важливу роль, тому що гурт став популярним ще до власне популярності.

Саме фанати створили і розкрутили сторінку «мавп» на музичній платформі MySpace, а гурт про це нічого не знав. А на питання: «Чи користуєтесь ви інтернетом?», Тернер і компанія відповідали: «Тільки електронною поштою, iTunes і подібним».

Днями хтось сказав нам: «Я подивився ваш профіль на Myspace». Я сказав: «Я навіть не знаю, що таке Myspace»

— Arctic Monkeys у інтерв’ю Prefixmag

Таку промоцію не планував ні гурт, ані лейбл Domino, на якому вони збиралися випускати дебютний повноформатний альбом Whatever People Say I Am, That’s What I’m Not. Однак ситуація стала першим гучним прикладом того, як випадковий інтернет-маркетинг може перетворити невідомих артистів на зірок першої величини, задовго до сьогоднішніх героїв soundcloud і TikTok на кшталт Біллі Айліш та Lil Nas X.

Про що альбом Whatever People Say I Am, That’s What I’m Not
Назва альбому — це рядок із новели «У суботу ввечері, у неділю вранці» англійського письменника Алана Сіллітоу, що був активним учасником письменницької групи «Сердиті молоді люди» у 1950-ті.
I’m me and nobody else; and whatever people think I am or say I am, that’s what I’m not, because they don’t know a bloody thing about me
Я — це я і ніхто інший; і що б люди не думали чи говорили про мене, це не я, тому що вони ні біса про мене не знають
«Сердиті молоді люди» створили новий тип літературного героя — молодої людини з робочого класу, нонконформіста та бунтаря, незадоволеного буржуазним світом післявоєнної Англії. Алекс Тернер, син шкільних вчителів і 15-річний бармен клубу Boardwalk, чудово вписувався у цей образ із поправкою на інший час.
Навіть кумир Тернера, скандальний Ноель Галлагер з Oasis, у 2014 році звинуватив гурт у тому, що Arctic Monkeys не надихнули і не створили нової хвилі гуртів робочого класу:
Соромно за Arctic Monkeys і Kasabian, бо вони нікого не надихнули. Робочий клас уже не має голосу, не чутно шуму з мікрорайонів, розумієте?
— Ноель Галлагер у інтерв’ю BBC Radio Four
Більшість пісень з Whatever People Say I Am, That’s What I’m Not якраз були написані в період роботи Алекса Тернера барменом. А що роблять бармени? Протирають склянки, наливають, спостерігають за всім навколо і слухають п’яних людей.
Цей досвід споглядання Тернер і перенесе у лірику, через що критики назвуть Whatever People Say I Am, That’s What I’m Not концептуальним альбомом. Він присвячений нічному життю Шеффілда — вечірам, клубам, танцям і тінейджерським пристрастям, а також проблемам з нічними таксі, які б довезли тусовщиків додому чи на тусівку.

Про це і наразі культова обкладинка альбому, на якій зображений друг гурту Кріс Макклюр якраз після нічної гулянки в ліверпульському клубі Korova.
А візитівкою став перший сингл — пісня I Bet You Look Good on the Dancefloor, яка дуже мальовничо відображає як нічне шеффілдське життя, так і переживання підлітків.
Oh, there ain’t no love, no Montagues or Capulets
Just banging tunes and DJ sets and
Dirty dancefloors and dreams of naughtiness
О, там немає кохання, немає Монтеккі чи Капулетті,
Тільки гуркотлива музика та діджей-сети,
Брудні танцмайданчики, і мрії про пустощі
Яскраве та зрозуміле оспівування реальності в обгортці хітових гітарних рифів та атмосфери дискотеки зробили Arctic Monkeys своєрідним голосом покоління. Люди побачили в піснях гурту своє життя і самих себе.

Нове життя гітарного мейнстриму Великобританії

Чи був альбом Whatever People Say I Am, That’s What I’m Not новаторським з музичного боку? Так. Arctic Monkeys всотали у себе гаражний рок, драйв британського панку, трохи рок-н-роллу, трохи психоделії.

Однак головна фішка Arctic Monkeys, яку вони напрацювали і пронесли через свою кар’єру — це чіпкі рифи та мелодії, які надовго застрягають у голові. Достатньо згадати головні рифи Fake Tales Of San Francisco чи Red Light Indicates Doors Are Secured — один раз прослухаєш і потім ще довго наспівуєш.

Хітовість пісень Arctic Monkeys — це вже затверджений історією факт. Цікаво, що більшість пісень альбому — це допрацьовані пісні з того самого неофіційного демодебюту Beneath the Boardwalk.

Бадьорі аранжування і саунд, прості мелодії, баланс між стриманістю і зухвалим надривом, харизматичний напівречитативний вокал, мальовниче оспівування реальності і потрапляння у нерв покоління 2000-х, хітмейкерський геній гурту — це явно не всі причини такого приголомшливого успіху.

Однак це точно головні фактори, які спонукали людей ділитися музикою Arctic Monkeys ще до того, як вона офіційно з’явилася. А дебютник Whatever People Say I Am, That’s What I’m Not навіть через 15 років звучить цікаво, весело і змушує на пару з ностальгією відриватися на всю котушку.

Хтозна, чи станеться в музиці найближчим часом щось таке саме революційне. Якщо вас теж бентежить це питання, читайте про світові альбоми, що вийдуть у 2021 році, і робіть ставки.