Багато музикантів бажають працювати за кордоном, тому що не завжди можуть заробляти музикою в рідній країні. Для одних це легкі гроші, для інших — можливість поєднати приємне з корисним. Але що ж насправді чекає на них?
Нам стало цікаво, тому ми звернулися до Марини Пилипишиної, менеджерки гуртів Tribes of Asaph, OLAM та Arcadia, яка розповіла нам про підводні камені роботи музикантів у такій екзотичній країні, як Китай.
Китайці дуже люблять шоу. Ми для них як атракціон, білі мавпочки. Вони завжди шукають іноземців, хоча їх наймати дорожче, ніж китайців. У Шанхаї і Пекіні на вас вже не будуть особливо звертати увагу, а у провінціях навпаки — з вами будуть фотографуватися.
Китайці завжди цікавляться особистими темами — скільки ти заробляєш, чи є в тебе сім’я. У них чиста дитяча цікавість, але вони завжди хочуть отримати вигоду з іноземних артистів. Коли купуєте товари, завжди маєте торгуватися. Вони вважають, що іноземці завжди багаті, тому ціну на товари можуть сказати вдвічі вищу. А якщо не торгуватися, вони ображаються. У ціну вже закладені 5-10%, які виторговує покупець.
Однак якщо подружитися з китайцем, то він буде багато допомагати. Китайці будують відносини через подарунки, вечері. Будь-яке серйозне питання вирішується за їжею. Якщо ви жодного разу разом не поїли і не випили — це не дружба.
У Китаї є поняття втрати обличчя. Це велика втрата репутації.
Наприклад, на бізнес-переговорах. Китайці ніколи не відмовляють. Вони з усім погоджуються — «так, так, так», а потім додають «але». Для них відмова і є втратою обличчя. Вони завжди перевіряють іноземців на міцність, намагаються вивести їх із себе. Якщо ти втрачаєш контроль — ти втрачаєш обличчя.
Є багато видів шахрайства. Наприклад, люди спеціально кидаються під автомобілі, щоб потім здерти з водія гроші. Сьогодні якщо людина на вулиці падає, то до неї ніхто не підходить через страх шахрайства.
Складність роботи з китайцями в тому, що є багато шахрайства та підводних каменів. Контракти нічого не вартують. Потрібно все уважно перевіряти, адже можна приїхати, заплатити гроші за квитки, а агент кудись зникне, квартира відсутня, і контракт перетворюється на непотрібний папірець. І треба викручуватися самотужки.
Є два варіанти, як український музикант може знайти вихід до Китаю. Це або соціальні мережі, або програма WeChat. У WeChat є опція створити групу, в якій музиканти постять відео зі своїх живих виступів, презентації. Саме в таких групах агенти шукають нові обличчя, гурти, які можна було б продати подорожче. Агентів тут також можна знайти.
Існують локальні агентства культурного менеджменту, які просувають вас клієнтам. Це вигідно, тому що китайці продадуть найкраще китайцям. Іноземцям дуже складно продавати китайцям. Усе залежить від зв’язків. Агентства отримують від клієнта гроші, якими потім розраховуються з музикантами. Важливо налагодити довірчі відносини з агентом. Якщо нікого не знаєш, то краще знайти через власні соцмережі когось, хто вже у Китаї або користується послугами перевірених агенцій, так надійніше.
Є агентства, які набирають таланти в Україні. Головне — зробити робочу візу, на яку потрібно дуже багато документів. Якщо ви подаєтеся від українського агентства, вони поставлять, що ви можете заробляти 1500 доларів на місяць. Якщо через китайське, то сума може бути більша: 2000-2500 доларів.
Для китайських агентств потрібно бути цікавим, адже їм є з кого обирати, пул музикантів дуже великий. Потрібно заплатити агентству і мати гроші з собою на початок проживання. Однак є різні варіанти. Агентство може взяти на себе майже всі витрати — оренду квартири, підготовку документів, переліт, — тоді вони беруть якийсь відсоток із зарплатні.
Музиканти їдуть до Китаю не за славою, а на заробітки. З одного виступу в барі чи клубі реально заробити 100-150 доларів, навіть до 1000 доларів при гарних домовленостях, особливо якщо у вас вправний китайський менеджер, який вами займається. Однак це суми не на одну людину, а на весь гурт за 2-3 години виступу і тільки у Шанхаї, Пекіні чи Гуанчжоу. У провінціях заробіток значно нижчий. За тиждень можна дати до п’яти концертів. Зазвичай музиканти заробляють у Шанхаї, а потім їдуть подорожувати.
Головне — це зв’язки. Перше, що треба зробити по приїзду в Китай і не знаючи англійської — це шукати українців. В Шанхаї дуже гарна українська діаспора, всі одне одному завжди допомагають.
Можна шукати майданчики для виступу самостійно, та це дуже складно. До того ж потрібно враховувати витрати на репетиції. Я працювала з людьми, які писали авторську музику, тож сюди ще потрібно враховувати час на написання оригінальної музики. Однак на неї немає такого запиту, як на кавери.
Якщо ти можеш бути цікавим і вміти зацікавити слухача — це добре. Але якщо ти просто щось скопіюєш — то це теж нормально. Вони самі переспівали пісню «ВІА Гри» китайською, і це грало в супермаркетах. Вітас — один із найпопулярніших співаків у Китаї. У кожному караоке є його пісні, йому навіть пам’ятники ставлять. Українська музика поки невідома в Китаї, окрім консерваторій — про них гарна слава.
Була ситуація, коли музиканта затримали на 24 години для перевірки. Китайці таким чином себе захищають.
Українці найчастіше їздять у Китай працювати моделями, вчителями і музикантами. Найскладніше зробити візу, і все залежить саме від неї.
Облави на клуби — стандартна ситуація, адже в Китаї дуже багато музикантів-нелегалів, за незаконну діяльність реально потрапити до в’язниці. В найкращому випадку це депортація. Українських музикантів без робочих документів якось протримали у в’язниці три місяці. Їхнім порятунком займалася консульська служба.
Була ситуація, коли музиканта затримали на 24 години для перевірки. Китайці таким чином себе захищають. Звісно, можна грати й нелегально. Однак це дуже незручно і є постійний ризик потрапити у в’язницю. Можливість відкрити банківську картку теж недоступна для нелегалів.
У шанхайської української діаспори була мрія привезти до Китаю «Океан Ельзи». Вони попросили нас зробити маркетинговий аналіз по трьох містах — Шанхаю, Пекіну і Гуанчжоу. Ми зробили сайт і опитування. Також виставили опцію вибору: три міста для виступу «ОЕ» чи одне. Наш китайський інвестор не хотів втрачати кошти на цьому, він хотів одночасно і заробити, і хорошу справу зробити. А якщо привозити гурт такого масштабу, то потрібно, щоб усе було на високому рівні.
Ми не писали, що привозимо «ОЕ», однак у перший день запуску наш сайт переглянуло 7000 людей з колишньої СНД. Китайці не дуже знають, хто це такі. З нами вийшов на зв’язок менеджмент гурту і спитав, що відбувається. Ми навіть не знали, що наше дослідження так швидко стане відомим. Однак виступ не відбувся, бо менеджмент та інвестор мали різні погляди.
Є багато українок, які їдуть до Китаю лише через свою гарну зовнішність. Вокальні дані, професіоналізм у таких випадках не враховуються, головне — тільки зовнішність.
Через те, що для китайців європейська зовнішність екзотична, вони постійно дивляться і хочуть фотографуватися з людиною, виникає відчуття власної зірковості. До цього легко звикнути, але по поверненні в Україну ніхто так само не звертає увагу, тому таким «зіркам» стає не по собі.
