Багато митців вимушено змінили місце й місто проживання, а разом із тим творчість. Змінилися й платформи для втілення мистецтва. Однією з таких став Дім культури Nazva.
Nazva розташована у Львові в одному з приміщень закинутого виробництва радіоелектронної медичної апаратури. Коли тусовка відбувається в подібній локації, ти не завжди до кінця впевнена, куди саме йдеш і чим то закінчиться. Десь такі ж думки й виникають, коли приходиш сюди вперше.
Сіра радянська будівля заводу, по сусідству фабрика «Світоч» — теж доволі тьмяна, але нестерпно смачно пахне шоколадом. Втім, морок радянщини тут швидко розсіявся, бо там, де живе культура, завше є сонце.
Дім культури Nazva існує вже два роки. На створення Вікторію Дзизюк та Павла Гоца надихнули події Розстріляного відродження — вони глибоко переживають за українську культуру, тому вирішили заснувати платформу для проведення подій та розвитку молодих талантів. Ми поспілкувалися з ними.
Павло та Вікторія — засновники ДК Nazva
Усе почалось з того, що коли я був нервовим підлітком (і зараз ним є), то ходив по Львову і думав — так мало подій нормальних, усі якісь занудні. Це були або виставки з вином, де потрібно контролювати тон, і боже збав сказати щось голосніше чи, навпаки, — щось супершумне. Усюди були крайнощі, не було культури для відпочинку.
Я ходив собі з Андрієм Саганом (львівський художник — ред.) і думав: та шо такоє? З Андрієм, власне, ми й відкрили Дім культури. Від нього залишився увесь брендинг і стилізація. Сьогодні він уже не причетний до Дому і готується вбивати москалів, а ми готуємось вбивати їх культурно. У нас оновилася команда. Маємо ще Віку — вона наш голоc SMM, є наша свіжа харківська кров Даша, Рома-історик і Ярік.
Частинка команди — Роман Коржик та Дарія Лісіч
Приміщення для платформи хлопці й дівчата настирливо добували телефонними дзвінками як не в міську раду, то серед знайомих. На врешті знайденій локації, крім приміщення, були ще заводські станки, купи пилу та сирі стіни.
Приміщення ДК до та після
Ми почали розбивати стіни, прибирати, і все наче б класно, але ми чомусь вирішили робити це першого січня 2020-го. Опалення не було, працювали в куртках. Я іноді дивлюсь архіви й згадую, наскільки сині й потріскані були руки.
Ціль була — реалізувати культуру, а яким методом — це вже другорядне. Я пішов на роботу в бібліотеку і мав 4000 гривень на місяць. І думав: ура, є гроші! Саган тоді працював у мобільних аксесуарах, у нього тоді було зарплати десь 5000 гривень. От ми й скинулися на першу оренду, а на залишок зарплати я купив банку фарби, Саган купив шпаклівку і валіки, а лопату ми позичили.
Пам’ятаю, як Віка з таким перекривленим лицем тут підмітала. І вона в якийсь момент мені на питання, чи все добре, пошепки каже: «Слухай, може відмовимось, поки не пізно?».
У період створення дому культури Павло Гоц сильно захоплювався фізикою. За його словами, філософія назви Nazva приблизно така:
Фізика як нова магія і нова релігія сповідує те, що ми не можемо уявити, те, чому ми не придумали назву. І я подумав: точно, шо може бути крутіше, ніж назва — Nazva? Ти не можеш уявити те, в чого немає назви, бо ти його не називаєш, а в нас назва є — Nazva. Береш і уявляєш.
Назва вже була, але треба було ще іменник. І перше, що спадало на думку — це будинок. Але будинок — це просто будівля, а от якщо буде дім, то це вже місце, де культура живе. Так і виник Дім культури Nazva.
Павло, Вікторія та ідейна натхненниця Кобза
Уже два роки Вікторія та Павло разом із командою організовують події у Львові. Надають шанс для розвитку всім незалежно від якості продукту та досвіду. Єдиним табу щодо подій є програма виступу російською мовою.
Цей дім культури створений завдяки ідеї, наративам, літературі, театру та політичним структурам Розстріляного відродження. Цих людей розстріляли за українську мову, тому ми не можемо ідеологічно собі дозволити тут російську.
Стараємось давати шанс усім незалежно від якості продукту. Неважливо, чи це перший в житі сольник Дар’ї Лісіч (членкиня команди — ред.) чи це джем найгеніальнішого контрабасиста всіх часів і народів Марка Токара. Це зроблено для того, щоб як Марк, так і Даша могли ставати кращими.
З початком війни ДК змінив свою діяльність. Уся команда займалась винятково волонтерством, а локацію Nazva віддали для прихистку біженців. Але душа прагнула культури, тому довелось шукати ще одне приміщення.
На базі культурного осередку також утворився галицько-донбаський музичний гурт Nazva. Свій альтернативний артхаус хлопці грають для волонтерів та переселенців. Кажуть, так переконують людей, що не все пропало. Найближчим часом гурт обіцяє дебют альбому.
Коли почалась війна, ми почали потужно волонтерити, займались виключно тим, що заселяли людей. Але ми з Яріком дуже хотіли щось робити. І я почав задумуватись — типу все класно, але без культури за шо ми воюємо? Якщо ми ще й нічого не робимо тут, де нас, по факту, не бомблять.
Ми вирішили, що виселяти людей теж не класно, тим паче вони там організувались у волонтерські штаби. Подумали, що треба ще одну локацію, тому зараз є фактично два ДК: один організовує події, а інший працює як шелтер. Ми стараємось навіть у цих умовах жити в культурі. Раніше давали концерти волонтерам, заколабились із художником Михайлом Скопом, продаємо зараз його стікери за будь-яку суму, виручені кошти йдуть на ЗСУ.
Під час перебування в Nazvi познайомились із талановитими хлопцями з Харкова. Учасники музичного гурту KH8 провели перші дні війни у рідному місті, прожили персональні війни, аби знову склеїтись у музикантів, і сьогодні продовжують робити свою справу, хоч решта людей їхньої команди залишились вдома.
Гліб Ковальов та Іван Корольов знайомі давно, довго крутились в одній музичній тусовці ДК «Артерія» — локацію без перебільшень можна назвати місцем харківської музичної сили, говорять хлопці. Разом із іншими учасниками харків’яни створили спільний музичний проєкт. Оскільки філософія гурту — це спостереження подій і пропускання їх через власну призму, то першою назвою була «Камера Наблюдения» (КН). Сьогодні вони звучать як KH8 (читається англійською: «хейт»).
З одного боку, ми вловлювали, що КН — це щось співзвучне з Харковом. Також ми надихнулись тим, що у якомусь із епізодів мультика «Любов, смерть і роботи» була планета з назвою «Харків 8». Потім ще в пазл складається те, що був такий американський шпигунський супутник спостереження «KH-8». Тому зараз ми називаємось KH8 («Хейт»). Ми не можемо називатись інакше у контексті подій.
Гліб Ковальов та Іван Корольов — музиканти КН8
Перші дні війни хлопці зустріли у рідному Харкові. Перед від’їздом встигли забрати лише інструменти, решта музичного обладнання залишилась вдома. Завдяки давнім знайомствам у Львові, сьогодні учасники гурту мають можливість працювати в львівському артцентрі, заробляти гроші, донатити та давати робочі місця іншим людям.
Нещодавно KH8 ще з двома гуртами відіграли благодійний концерт, на якому зібрали 25 000 гривень на потреби армії.
Послухати музику хлопців можна за посиланням: Apple Music, Spotify, YouTube.
Учасникам гурту вдалось знайти своїх за мисленням людей у Львові, хоча більшість тусовок, на які вони потрапляють — харківські.
Я був у Харкові 18 днів війни — їздив допомагав. Мені дуже пощастило, що раніше сюди переїхали Гліб та його дівчина. Це мої найближчі друзі, родичі, моя сім’я. Ці люди збирали мене по частинках десь два тижні, поки я не зміг себе полагодити. Я знайшов у Львові якісь певні сенси, відчуваю себе корисним на цій війні, хоч і в тилу. Страшно хочу до Харкова, але знаю, що там від мене менше користі.
Якщо трішки розфокусувати розум, то здається, що все харківське музичне ком’юніті просто вирішило махнути у Львів. Ми навіть не здогадувались, що тут така крута музична індустрія, зазвичай був якийсь бар’єр.
Ми — Львів та Харків — ідентичні у ставленні до музики, але самі мотиви різняться. Нам дуже подобається те, що тут люди грають мислячи, занурюючись у свої рідні мотиви, культуру та ідентичність. Слухаючи цю музику, ми навчаємось. Дуже хотілося б, щоб такі інсайти прояснювались не під час війни.
