Знайомимось: «ДК Енергетик» — гурт, що руйнує стереотипи про постпанк

Всеволод Шутка: Живу в місті Бровари, але тусуюсь і працюю у Києві. П’ять років тому ми з другом започаткували студію звукозапису, а потім і лейбл Plan. Із тих пір це моя постійна діяльність. Я записую артистів, займаюся зведенням, тобто повністю включений у процес музичного виробництва і створення нової музики. Я завжди до цього прагнув, у цьому є як хороші сторони, так і моменти, коли втомлюєшся і вигораєш. Але таке буває у будь-якій діяльності.

Яків Марний: Народився, виріс і живу в Києві. З початком повномасштабки працюю «батьком двох янголят». Окрім музики, нічим «професійно» не займаюсь, хіба що інколи креативлю на замовлення в Adobe Premiere Pro та Photoshop.

Олександр Фолянський: Народився у Києві, все життя живу в Броварах, музикою почав займатися у 16 років. Перший інструмент, на якому навчився грати — барабани. Одного дня у підліткові роки відкрив «таємну кімнату», де була вся шкільна апаратура. Там на стіні висіла бас-гітара Jolana Diamant bass, тож я думаю, що не я вибрав бас-гітару, а бас-гітара вибрала мене.

Всеволод: У років 12 мені мій друг дав диск Linkin Park — Meteora. Це було класно. Потім послухав ще Red Hot Chili Peppers. Тоді був період у світовій музиці, коли відбувалася серйозна гітарна двіжуха. Тоді для мене все визначилось — може, на підсвідомому рівні. Ці два гурти були для мене першими знаковими. Я їх у свій час заслухав.

Яків: На смак здебільшого вплинули музичні вподобання батьків і буремно-неформальні нульові. З часом виробився власний «фільтр», який, у принципі, залежить переважно від настрою.

Олександр: Мама купила мені одразу дві касети Red Hot Chili Peppers: Californication та By The Way. Це одразу перевернуло мій музичний світ, до цього я плотно висів на Gorillaz, Bomfunk MC’s. RHCP потужно вплинули на мене, разом із ними Muse та Blink-182. Зараз віддаю респект таким тіпам, як Flea, Mark Hoppus, Chris Wolstenholme, Harry Kane, Mika Häkkinen, Сергій Ребров.

Всеволод: Дуже люблю подорожувати. Подорожі — це те, що надихає, захоплює, дозволяє відключитись, змінити обстановку, повністю поринути в щось нове. А якщо є можливість у цих подорожах створювати музику і фіксувати це в моменті — це найкраще.

Яків: Раніше, крім музики, тим, що не те, щоб надихало, але давало «заряд», були змагальні компʼютерні ігри/дисципліни. Та з віком любов до цього почала стихати. Наразі надихають сімʼя, тиша, спокій, література та село, в якому я був щоліта в дитинстві.

Олександр: Музика для мене зараз не основний вид діяльності. Крім неї, люблю футбол — дивитися і грати. Люблю «Формулу 1» та велоспорт.

Всеволод: Із Яковом ми познайомились давно, у 2017–2018-х роках — ще до того, як ми відкрили студію. Певний час я займався звукозаписом і подібними речами у себе вдома. Мій друг, барабанщик Андрій Дорош, із яким ми до цього грали в інших колективах, нас познайомив. У них на той момент утворився гурт «Марний». Вони прийшли, показали демки, ми поговорили про те, щоб щось записати, як би це могло звучати. Ми багато взаємодіяли по «Марному» та інших паралельних проєктах. Так усе підійшло до того, що ми почали разом створювати постпанкові пісні. 

Cерйозно про те, щоб створити «ДК Енергетик», ми почали говорити навесні 2022-го, коли виїхали з Києва до Львова: певний час разом зі студією та обладнанням були там. Вечорами робили демки, записували музику в моменті — вона виходила в атмосферному постпанк-стилі. Це кристалізувалося в те, що Яків вдома написав купу пісень — і далі все пішло-поїхало.

Яків: Бог його знає, усе вийшло максимально органічно: всі були, грубо кажучи, з однієї тусовки, тому проблем зібратись разом не виникало. Влітку-восени 2022 року я почав накидувати перші демки, Сєва зацінив їх. Усе всім сподобалось — починаємо працювати. А потім перед першим виступом постало питання, що я навряд вивезу співати і грати ті басові партії одночасно, тому вирішили взяти басиста. Фол — це перша кандидатура на цю позицію. Запропонували, він погодився, ситуація «win-win» — відтоді ми втрьох.

Стосовно причинно-наслідкових звʼязків, то ланцюгом, який усе це поєднав, був Андрій Дорош (барабанщик «Марного»), оскільки він грав разом із Фолом в гурті My17, а також із Сєвою в гурті MyInk. Фол і Сєва взагалі з однієї школи, й відтоді дружать. Із Сєвою Дорош мене познайомив ще в році 2018-му, коли ми тільки почали робити перші записи «Марного». Про це можна довго розповідати, це вже історія для цілого подкасту, бо історій нашого знайомства багато.

Всеволод: Не думаю, що постпанк віджив своє. Це просто форма. До неї кожен у своєму віці якимось чином підходить. Мені в дитинстві чи навіть 10 років тому здавалась ця музика дивною. Зараз навпаки. 

Яків: Нехай то і «мертвий» зараз жанр (за власними відчуттями), та він пройшов випробовування роками. Він не зник і в будь-який момент може повернутись у мейнстрим, чого я, наприклад, не зможу сказати про умовний гіперпоп. Та і взагалі нам чхати на подібне, і все, що ми зараз можемо робити, — це вносити щось нове в жанр. Тут, можливо, хтось із нами посперечається, але то тема для окремої розмови.

Всеволод: Ми з Яковом часто сміємося стосовно простоти й складності постпанку. Як на альбомах «Юність», так і на «Шляху» є доволі технічно складні пісні. Щодо бас-гітарних партій, то не сказав би, що така бас-гітара властива постпанку. При тому є декілька простих пісень, зокрема «Квіти», де всю пісню плюс-мінус одне й те саме несеться. Смішно, що інколи простіші за формою пісні набирають набагато більше прослуховувань, ніж наша улюблена всередині гурту пісня «Артист», яка складається з багатьох шматочків і складніша. Коли ти місяць її не граєш, то це стає головоломкою, яку треба згадати. Розігратися є де, а що люди слухають, що їм заходить — це інша штука. 

Яків: Подібного не трапляється. Взагалі не відчувається зажатість, тут можна стільки ще всього робити і робити. Враховуючи вітчизняну постпанк-сцену — тут неоране поле, оскільки імен небагато. А стосовно простоти на прикладі наших пісень: якщо послухати наші басові партії, то можна почути, що там, вибачте, ніхуя не прості постпанкові партії. Можливо, тільки в кількох піснях, тому тут можна гратись як завгодно.

Всеволод: Ми інколи сміємося, що ми всі дорослі й уже визначились з тим, хто чим займається. Це приносить певну стабільність, коли тобі 30. Це інша фаза, енергія більш спрямована і сфокусована на тому, щоб займатися музикою. Допомагає і те, що у нас усіх є достатньо часу для творчості. Не проблема попасти на студію, щоб записати трек, і зведення не є проблемою. Потрібно просто бути, як би це не звучало, в ресурсі. Найголовніша задача — мати натхнення.

Важливо мати можливість записати ідею в моменті, якщо вона тобі прийшла в голову. Не потрібно чекати походу на якусь містичну студію. Так само важливо швидко випускати, поки гориш цим і поки воно свіже. 

Яків: Наразі ми ще самі не знаємо: буде то мініальбом чи повноформатник, бо матеріал поки в процесі накопичення. Відповіді на це немає, бо якщо «пре», то пишеться, як ні — то ніхто силувати себе не буде. Поки що натхнення, час та можливості вдало співпадають.

Всеволод: Мабуть, як і всім музикантам, хочеться поїхати в класний тур на пару місяців, і відключитись від усього, що відбувається, але, звісно, в наш час це зовсім непросто.

Яків: Особисто я поки так далеко не заглядаю, враховуючи реалії. Та в своїх вологих мріях: хочеться покатати всесвітнім туром — і можна помирати.

Фото: Таня Горбатюк