Нещодавно DaKooka випустила EP «Форма». Переслухали її альбоми, подивились інтерв’ю і зрозуміли, що вона інтригує, бісить, веселить і викликає співчуття одночасно. Тільки діти чи безумці можуть поводитися так безпосередньо, як 24-річна Катя Єрьоменко з Чернівців. Розбираємося у творчості загадкової української співачки.
Із інтерв’ю Куки на сьомому сезоні шоу «Голос Країни» здається, що співачка ретельно будує навколо себе таємничий образ, продуману депресивну легенду. Комплекси, анорексія, ледь не суїцидальні думки, закрите обличчя, тому що Кука вважає себе «некрасивою» — все це лише пролог до дебюту співачки на телебаченні.
Усе це перемежовувалося наївними та по-підлітковому максималістськими тезами про «відкриття душі і серця» і про «музику як спасіння». Звичайно, цинічних глядачів і суддів такий підхід здивував, а, може, здався награним — достатньо подивитися на реакцію Потапа на одкровення співачки.
Щирість і відкритість Куки, здається, добряче збентежила «великих риб» українського шоу-бізнесу. Тим паче після заяви, що обличчя показувати взагалі не збирається, навіть на репетиціях. Таке відчуття світу завжди було рідкістю. І, як будь-яке рідкісне явище, воно спочатку викликає нерозуміння та підозру.
За два роки до свого інтригуючого виступу на «Голосі Країни» Кука вже мала за плечима перший альбом Radha. Музика з нього могла примусити вразливих слухачів понуро шукати радість на уламках свого життя. І все ж, на дебютнику де-не-де, але пробиваються нотки грайливості та іронії, хоча, певно, це просто вдало розставлені пастки.
У 2017 році Кука випускає другий міні-альбом «Гордо», який виплескує на слухача космічний морок світової печалі. Так, ці масштаби не випадкові, адже при удаваній простоті тексту Кука бере тебе за патли та жбурляє лицем у кригу самотності та прірву болю.
Ви б хотіли опинитись в одній кімнаті без вікон і дверей з людиною, від якої не знаєш, чого чекати? При прослуховуванні «Гордо» виникає почуття великої травми, втрати когось/чогось дуже важливого, і абстрактний образ цього приховати не може. І невідомо, чи це Кука здирає з себе шкіру, чи намагається сховатися за натяками й абстракціями у міксі похмурого інді-попу та електроніки.
«Гордо» виявився до певної міри позитивним релізом у порівнянні з другим альбомом — «Герой».
Обкладинка альбому вже налаштовує на потрібний лад — обличчя побитої, немов зґвалтованої Куки. Хочеться дізнатись, хто ж цей «герой», та співачка продовжує гратись зі слухачем у абстракції та почуття всесвітніх масштабів. Манера виконання стає ще більше концентрованою та монотонною, викликає почуття, що співає труп або привид.
Сутність, до якої звертається Кука своїх текстах, не визначена за сексуальною ознакою. Чи то напряму до слухача, чи до символа минулого, з яким вона бореться музикою. Хочеться вірити, що у цієї недомовки є історія і таємниця, а не ретельно вибудована гра з образом.
Дитяча безпосередність Куки дивує і відштовхує. Так, у інтерв’ю на естонському телебаченні вона висловлює дивні речі, від яких навіть ведучого трішки криє. Водночас цікаво й моторошно спостерігати за її мімікою. Зараз Кука сміється, перебиває ведучого, а вже за півхвилини на її обличчя падає тінь безкінечного суму і вона провалюється у безодню, в якій, тим не менше, почувається комфортно.
На останньому ЕР «Форма», який вийшов минулої п’ятниці, Кука начебто потроху позбувається свого всепоглинального суму і перетворюється на звичайну поп-співачку, яка надихається поп-музикою 90-х. Однак це чутно лише в музиці, що стала більш танцювальною і мінімалістичною, прилаштованою до радіоефірів. Тренд на туц-туц із легким нальотом хаусу грає свою роль: привіт Feduk’у з його «Рожевим вином» та огидному кумиру підлітків Елджею.
Космічний холод зник, крига розтанула, а криза минула — здається, що Кука знайшла ґрунт, на якому вирішила побудувати хатинку з маленьким садом і хрущами, і зможе нарешті почуватися захищено і щасливо. Здається, все налагоджується, ніби після тривалого кошмару. А в пісні «Утопая» з’явився невідомий об’єкт її почуттів — чоловічий голос, з яким Кука заспівала дуетом.
При цьому її внутрішня наповненість, виражена у текстах і вокалі, нікуди не ділися. Кука змінює тільки обгортку, немов навчилась посміхатись для того, щоб від неї відчепилися. «Усе гаразд, дивіться, я роблю веселі танцювальні хіти», — немов говорить вона, але з-під легковажних бітів та мелодій проривається та сама крига і максимально концентрована драма кохання справжньої Куки. Співачка наче намагалася втекти від себе, але втекла тільки частково, на одну ніч.
Дуалізм Куки, її метання між концентрованою депресивністю у творчості та надзвичайною безпосередністю у житті викликають бажання докопатися до таємниці, розгадати її. Сподіваємось, ми ніколи до кінця не дізнаємось, що приховує співачка DaKooka. Адже будь-яка таємниця втрачає свою чарівність, коли її розгадують, і перетворюється на сіру буденність.
Читайте також про травми та психічні розлади гурту Gorillaz.
