Тексти

Коли ти наодинці: чому «Бумбокс» розуміє тебе, як найкращий друг

Максим Комлєв
2385

Якби в Україні народними могли бути не тільки артисти, але й гурти, «Бумбокс» був би першим у черзі на нагороду. Так, не «Друга Ріка» і навіть не «Океан Ельзи», а ті самі хлопці, що в далекому 2005-му поставили всім «діагноз — меломанія».

Звичайно, якщо говорити про всеукраїнську популярність, то позиції Святослава Вакарчука і компанії непорушні. Але народність «Бумбокса» в іншому. Їхні пісні завжди крутилися навколо атрибутів життя, проблем і радощів конкретних поколінь.

У мене з гуртом «Бумбокс» особливі відносини. В останніх класах школи та на перших курсах універу я буквально жив його творчістю, не пропускав жодного концерту в Києві. Зі своєю першою дівчиною я також познайомився на його виступі.

Не певен, що тоді я повністю розумів особливість пісень колективу. Але, наприклад, «Гайки з Ямайки» досі в моєму плейлісті. І хоч я взагалі не відстрілюю, про що в ній йдеться, а текст пам’ятаю.

10 років потому все змінилося. Я сідаю писати цей матеріал, а в моїй пошті лежать квитки на сімейний концерт  «Бумбокса» в Києві. На сімейності гурт цього разу робить основний акцент. Стало цікаво, чому. Відповідь почав шукати у старих улюблених піснях, спілкувався з фанами гурту різного віку (їх коментарі також у матеріалі) і, здається, тільки зараз нарешті зрозумів сенс слів і відкрив головну особливість колективу.

Пісні «Бумбокса» — це дзеркало нашого життя

Вони як друзяки з твого двору. Як сусіди по кімнаті в гуртожитку, які завжди в курсі твоїх проблем і можуть підказати, як їх вирішити або просто вислухати. А ще вони якимось дивним чином досі залишаються актуальними.

Перший раз Андрія Хливнюка я побачила десь у 2003-му. Пам’ятаю, як сиділа заворожена під сценою, дуже сподобався голос. Перший альбом «Бумбокса» з’явився у мене ще за рік до виходу — це були часи, коли музику записували на «болванку» і передавали з рук в руки.
Я закохалася в нього першого прослуховування і навіть зараз всі пісні з першого альбому знаю напам’ять. Другий і третій альбоми припали якраз на мій універ і перші серйозні закоханості. Бумбокс став саундтреком усіх моїх страдашок.
Мені складно порівнювати старий і новий матеріал, для мене це просто два різних гурти. І це нормально, тому що будь-якій творчій людині хочеться зростання та розвитку, неможливо грати однаково 10 років поспіль.
«Бумбокс» для мене — це літні фестивалі біля моря, перші закоханості, ночі без сну, друзі, тусовки на кухні, щасливий, безтурботний час. Мені подобалися щирість і легкість у піснях. Музика «Бумбокса» — це саундтрек моєї юності.
Дарья Синельнікова, 30 років, телепродюсерка

View this post on Instagram

 

Сьогодні альбому «Меломанія» виповнилося 13 років. Наша тусовка почала слухати його за рік до офіційного виходу — Беляев домовився з Согомоновим в айсік’ю, той дав Чеху сідіерку з 11 треками — і почалося. Ми слухали цей альбом завжди, знали напам’ять все до дрібних деталей, переписували його усім бажаючим і навіть носили ці пісні на черкаське радіо, домовлялися про ротацію 🙂 Хливнюк тоді разом із Акустік Свінг Бенд по п’ятницям співав джаз у легендарному Бабуїні. Я ще тоді жив у Черкасах і щоб мати змогу інколи приїздити в Київ до Чеха та слухати Андрюху, навіть влаштувався на роботу розклейщиком афіш та об’яв про “купим дорого янтарь, иконы, кинжалы”. Якось я приїхав до Чеха у Київ, ми сидимо у Бабуїні і п’ємо найдешеше пиво, слухаємо Акустіків, і після виступу підходимо до Хливнюка: мовляв, земляк, привіт! А Хливнюк нам: ви ж бумбоксівські? Ну то приходьте через тиждень, у нас буде перший концерт, тут, в Бабуїні! Ми йдемо у касу (навіть і не думали тоді попросити «плюси» — як, втім, і зараз), дивитись квитки, і я розумію, що грошей у мене—рівно, копійка в копійку, на квиток на Бумбокс та на маршрутку у Черкаси, а треба ж ще якось прожити тиждень. І ми з Чехом починаємо челлендж — не витратити за тиждень жодної копійки, щоб потрапити на перший концерт Бумбокса. Найбільше ми тоді витрачали на цигарки, тому вирішили весь тиждень їх стріляти. Чех запропонував такий розподіл: я стріляю у мужиків, а він—у жінок, дітей та інвалідів. Уявіть, Чех підходить до якоїсь фіфи у шубі, і, закинувши через плечо шарф: «Ммммадам, не угостите ли сигареткой уставшего гения?» Ми ходили пішки, пробували роздавати флаєра біля метро, навіть пробували зловити хворого голуба, щоб потім його комусь продати, але люди різко нас засудили: не трогайте его, вы что, не видите, он больной! Чех, з образою в голосі: да?! а если бы меня сейчас тут гопники убивали, не думаю, что кто-нибудь из вас сказал «не трогайте его, он больной!» Ми витримали тиждень, не витратили ані копійки, і потрапили на перший концерт Бумбокса. Прийшли, сіли під сценою, і відспівали усе від першого до останнього треку. Чех обрізав свої стіли та в одному з них виростив лимон. Мої—цілі. Сьогодні Меломанії-13 років.

A post shared by Андрій Фріл (@me.freel) on

З моменту виходу дебютника «Меломанія» пройшло 15 років. 15-річні хлопці та дівчата, які почали слухати «Бумбокс» тоді, зараз вже переступають 30-річний рубіж. Для багатьох із них цей альбом і досі залишається одним із найважливіших.

Візьмемо хітову «Супер-пупер», випущену в 2004 році. Іронічний трек про життя в онлайн у часи, коли навіть «Вконтакте» не було, не кажучи вже про Facebook.

Все супер-пупер
Смайли по асі
І ми спілкуємося в пластмасі

Ми всі сиділи в «асьці» та онлайн-чатах, де ніхто не знав, з ким спілкується. Але це працювало! Мій дядько у чатах проводив вечори і познайомився там зі своєю майбутньою дружиною. Тоді, як і зараз, не всім важливо, чи ти мачо і маєш «модну тачку», головне, що вона написала «так» і ви йдете на «Володар перснів: Дві вежі».

А що зараз? Тепер у нас телеграм-чати та інші месенджери, але фундаментально мало що змінилося. Замінити деякі терміни в пісні на актуальні — і вийде готовий новий хіт.

«Почути» — ще одна важлива пісня з дебютного альбому «Меломанія», про яку рідко згадують.

Потяги в полиці штовхали у різні боки
Телефони стискали, чекали картки ввімкнутись

Згадали те відчуття, коли по дорозі додому з моря влітку в потязі постійно губиться зв’язок? А так хочеться бачити омріяні три рисочки на екрані й нарешті надіслати смс коханим, друзям.

Як не дивно, але з «Бумбокс» я познайомився, коли мені було 8 років. Уже тоді співав їхні пісні. Моя родичка танцювала під них вдома, а я дуже часто бував у неї в гостях. Уже в школі пісні «Бумбокса» затягнули мене по-новому, пам’ятаю, як перекидав їх по блютузу.
Зараз теж слухаю їх, хоч і менше. Зате помітив, що з кожним роком знаходжу новий сенс у піснях. Якщо в дитинстві тобі подобалася мелодія, то з віком починаєш цінувати текст. Навіть у 2019 році вони залишаються актуальними.
Данило Захарчук, 18 років, студент

«Бумбокс» вдавалася і соціальна лірика. «Рожеві сиропи» — унікальна пісня, в якій Андрій Хливнюк ще в 2005-му описав те, що ми продовжуємо спостерігати в українському суспільстві й зараз.

Вдало керують думками з телеекранів ті, що над нами,
Пульти тримають долоні, ми у блакитному телеполоні.
Ллються рожеві сиропи, ніби-то наближають нас до Європи,
Зараз новини, а згодом ми вас побавим солодким болотом.

Із другим альбомом «Бумбокс» перейшли у формат бендів для гри в гуртожитках. Всенародну популярність (і не тільки в Україні) хлопцям принесла пісня «Вахтёрам». Вона і зараз лунає на радіо, її виконують вуличні музиканти, а з плейліста університетських гуртяг пісня, здається, не вийде ніколи.

Любовна історія (або ж наркотичний жарт) грала всюди: від радіо до переходів метро. Компанію їй склала щемлива «Квіти в волоссі».

Мені тоді було 15 або 16. Я почула «Вахтёрам» і пропала.
У такому віці у всіх трапляється кохання, часто нерозділене. Так було і в мене. У цій пісні кожне слово зворушувало мене і вивертало навиворіт.
Я слухала «Вахтёрам» по колу і в якийсь момент почала цікавитися й іншими піснями «Бумбокса». Ввімкнула і пропала знову 😉 Потім слухала все нове, не пропускала концерти в Києві.
Останнім часом слухаю «Бумбокс» менше. Справа не в кількості часу, швидше у відсутності можливості виділити його в достатньому обсязі, щоб смакувати чергову пісню або кліп. Слухати «Бумбокс» для мене — це ритуал, до якого потрібно готуватися.
Ольга Худик, 28 років, мама в декреті

Із розвитком колективу тексти теж стали сильніші. Улюблена фанами «трьошка» (альбом «III») відсвяткувала 10-річний ювілей минулого року. На ній уваги заслуговують мінімум дві пісні — «Наодинці» та «Що ти зміг?». Перша — сильна пісня не стільки про самотність чоловіка після розставання, скільки про муки совісті за втрачені шанси. «Всі недобиті — добив — глечики, горшки», і тепер «уваги хочеш, як тамагочі», але на тебе чекають лише порожні пляшки. Знайома до болю ситуація, чи не так?

«Що ти зміг?» передає привіт «Рожевим сиропам», тільки тут мова йде про українську сцену та шоу-біз загалом. Текстом пісні навіть зараз можна завершувати матеріали про підсумки року на українській музичній сцені.

Наш зірковий працює конвеєр,
Пісеньки пишуться, бабло качається.
Майкли Джексони всі, всі Мадонни,
Кожен третій, як мінімум, Елвіс.
Окуляри, лімо, охорона,
“VIP only, only celebrіtіes”

В останніх альбомах «Бумбокса» можна знайти чимало пісень, в яких не важко впізнати себе. «За буйки» — історія курортного роману, «Злива» — чесна пісня про Революцію гідності, «Немає ТБ» — крик душі музиканта, який в постійних турах сумує за коханою людиною. Також, безперечно, «Люди» та «Колишня», з якими Андрій Хливнюк вийшов на принципово новий рівень особистої лірики.

«Бумбокс» завжди говорив зі слухачем однією мовою. Їхні пісні, наче той самий переносний аудіоцентр/бумбокс, завжди були десь поруч і звучали актуально.

Якимось чином Андрієві вдавалося описувати в піснях деталі життя, які не міняються десятиліттями. Саме тому, на відміну від багатьох колективів середини 2000-х, «Бумбоксу» вдається і зараз залишатися актуальним і випускати 100%-ві хіти. Не дивно, що цього року він отримав премію YUNA в номінації «За внесок у музичну індустрію».

«Бумбокс» ріс в мене на очах. Я був на концертах «Графіту» і бачив подальшу трансформацію групи. У хлопців були злети і падіння, але вони завжди залишалися на плаву.
Не пам’ятаю жодного періоду в житті гурту, щоб на альбомі не було пісень, які не «йшли в народ». У Андрія є неймовірний дар — писати начебто не складні за змістом тексти, але настільки гарні, що їх хочеться співати.
Євген Кібець, 36 років, засновник концертної агенції

Незважаючи на неофіційний статус «народного гурту», цього літа колектив вирішив не виступати на фестивалях. Натомість Андрій Хливнюк і компанія влаштують велике Family Show у Києві вже 5-го червня. Це буде особливий сімейний концерт, на якому звучатимуть старі пісні й новий, ще невиданий альбом. На території арт-заводу «Платформа» облаштують фотовиставку, експозицію особистих речей музикантів і зону для проведення майстер-класів. Все для того, щоб віддані фани могли знову відчути силу рідних пісень.

Фото — Оля Закревська, Дмитро Шитько, Павло Федоров

Читайте також матеріал про те, як MONATIK став королем української поп-музики.