Algiers — це інтенсивна терапія для тих, хто бажає залишатися нейтральним у бурхливому світі політики та насильства. 29 січня вони виступають у Києві, а ми розбираємося, хто ж вони такі — борці з системою, позери чи звичайні музиканти.
Але коли я залишу вас, пам’ятайте, що я казав, останні слова, що злетять з моїх губ: я — революціонер.
Фред Гемптон,
голова відділу Партії Чорних Пантер у Іллінойсі
Самі Algiers називають себе музичними аутсайдерами. Їхня музика та сенси, безсумнівно, перетворюють четвірку з Атланти на чужинців на будь-якій вечірці. Однак це не їм не шкодить. Algiers однаково комфортно почувають себе і на багатотисячних фестивалях, і на панк-концертах або в анархістських сквотах.
Як же гурту вдається бути таким гнучким у сприйнятті? Його музика не вписується в конкретні жанрові рамки, а ідеї — в категорію емоцій, які піарять на масовому музичному ринку. В умовах політичної напруженості, соціального тиску і зростання расизму і ксенофобії у світі мало хто наважується критикувати наявний порядок речей чи кричати про революцію. Політичний і соціальний протести завжди перебували на рівнях, які масовий слухач не сприймає, — у хардкор- і панк-рухах, у радикальних музичних експериментах. Algiers загортають свій протест у легку поп-культурну форму — еклектичну солянку з нойз-року, пост-панку і госпелу з сильним присмаком бунту. І це відмінно вписується у масовий ринок.
Вони черпають натхнення з контркультури 1960-х, радикального ідеологічного панку 1970-х, андеграунду 1980-х і з 1990-х — без поправки на час, місце і духовну ситуацію часу. Вихідці з півдня США, Algiers міцно тримаються за пам’ять про пригноблення темношкірого населення і при цьому тримають руку на пульсі сучасності.
Історії властиво повторюватися, а у випадку з расизмом і ксенофобією вона не закінчується ніколи. Так, у їхній пісні Walk Like Panther звучить уривок з промови активіста Партії Чорних Пантер Фреда Гемптона із закликом до одвічної боротьби. У пісні Cleveland вокаліст Франклін Джеймс Фішер перераховує імена загиблих у тюрмах темношкірих підлітків за останні кілька років, які померли за сумнівних обставин. У треку Hymn for an Average Man — закликає до опору ксенофобській системі, яку вибудовує президент Дональд Трамп.
Algiers сприймають свою музику як трибуну для впливу і вважають, що музика завжди пов’язана з політикою, тим більше в світі, де все знаходить миттєвий відгук у медіа і технологіях. Algiers зайняли контекстуальну нішу, якої дуже бракувало з тих пір, як перестали співати Fugazi та Rage Against The Machine. Вони вийшли з андеграунду до світу в нішу критики наявної системи. Їхня боротьба здається битвою з вітряками, та хочеться вірити, що світ втомився від приземленої чуттєвості, якою вже кілька десятиліть його годує поп-культура.
Algiers демонструють світу темне дзеркало, показуючи, що поза поп-культурним глянцем існує історія пригнічення, насильства і смерті. Світ — не таке вже й безпечне місце, яким здається.
Заклик Algiers почув гурт Depeche Mode і запросив їх з собою у світове турне в 2017-му. При найближчому розгляді виявляється, що між двома музично різними колективами багато спільного. Але похмурі лірики Depeche Mode звертаються до темряви людської душі, натомість люті Algiers — до темряви соціуму та історії.
Із інтерв’ю Algiers виникає враження, що вони надто пильно вглядались у безодню, тому тепер бачать її всюди, і це відображається в їхній музиці.
Уявіть групу революціонерів, які збираються на вірну смерть. Вони сидять біля багаття і співають пісні надії і натхнення, незважаючи на цей факт. Це алегорія, але ми б хотіли викликати це відчуття.
Джеймс Франклін Фішер,
вокаліст Algiers
І треба сказати, що Algiers своєю музикою вдається передати цю емоцію дуже влучно. У світовій поп-музиці існувало не так багато виконавців із власною позицією, яка була би виражена у їхній творчості. З цього ракурсу Algiers виглядають «темною конячкою» світового шоу-бізнесу. Вони усвідомлюють себе його частиною, бо в сучасних умовах неможливо діяти по-іншому. Якщо ти хочеш, щоб тебе почув світ, потрібно дати йому те, що він зможе перетравити, спілкуватися доступною йому мовою. На щастя, Algiers це вміють робити, не зраджуючи себе самих.
Приїзд одного з найактуальніших незалежних гуртів світу до України — це гарний дзвіночок для всіх. Якщо ви хочете стати спонсором революції у США і при цьому насолодитися гарною музикою і зарядитись потужною дикою енергією — сходіть на концерт Algiers 29 cічня. Не пошкодуєте.
Читайте також, чому Shortparis — це головний гурт сучасної андеграундної сцени.