Автор одного з найкращих альбомів 2020 року Паліндром став гостем шоу «Чьоткий Кач» та поспілкувався з Мирославом Кувалдіним.
Інтерв’ю проводилося у Львові, рідному місті Паліндрома. Виконавець розповів про своє минуле, дорогу до реп-кар’єри та як його оточення формує його творчість. Ми розібрали інтерв’ю на цитати — читайте найкраще.
Про футбольне минуле та навички, які він здобув там
«На полі я зазвичай грав за опорника (півзахисника). Людину, через яку проходить дуже багато передач, був центром комунікації. Це я відчував, проте в житті мені це не знадобилось.
Коли я почав функціонувати в суспільстві, пішов на роботу — я завжди опирався на себе, командної сили не відчував.
Десь у 15 років я отримав травму та познайомився з хіп-хоп музикою, тоді все й закінчилось. У мене в голові не вкладалось, як це може бути: репер і футболіст? У моїй інфантильній голівці це не сходилося. Репер мав бути репером. Ми дивилися кліпи Das EFX та Onyx — вони виглядали не як футболісти»
Батько Паліндрома — про дитинство сина та любов до Скрябіна:
«Я бачив у ньому артиста. В нього є така фотографія — йому роки три-чотири, він ставав у пози з мікрофоном і імітував, що співає.
Йому ще дуже подобалося слухати пісні “Скрябіна”. В мене касета була, я йому вмикав у машині. Ви б бачили, як він танцював»
Про вплив «Скрябіна» на його творчість
«Ну, насправді все, що мене пов’язує зі “Скрябіним” — це альбоми від першого “Технофайту”, “Мови Риб”, закінчуючи “Стриптизом”. Далі я “Скрябіна” не слухав, але все, що він робив пізніше, ближче до своєї загибелі — не мій формат музики.
З іншого боку, він був набагато активнішим не як музикант, а як активіст соціальний. Оці всі його інтерв’ю, навіть відео, де він в Кривому Розі знімає дороги. Люди бачили в тому якусь трушність, правду, і за рахунок цього він став таким героїчним персонажем, якого на муралах малюють»
Про начитаність та використання знань у текстах
«Ну я нібито привчаю людей, плюс усілякі кавери на вірші класиків. Любив ще з юнацьких років використовувати якісь цитати та відсилки на певних авторів, які щось означають у сингулярності з моєю поезією.
Так само неймдропінг — є така річ у реперських кулуарах — це скоріше згадати ім’я якогось письменника, щоб виїбнутись, що ти знаєш, хто це. Хіпстерство трошки, напевно, але мене попустило. Раніше використовував, було»
Про книги, які вплинули на світогляд
«“Білий Бім Чорне вухо” я запам’ятав через те, що це перша книга, від якої плакав, вона показала мені, який світ насправді: не всі люди налаштовані до тебе з відкритими долоньками, в яких сонечко світить. Є й люди злі, і в цілому світ більше злий, ніж добрий»
Можна додати, напевно, епоху, коли я цікавився зміною людської свідомості — мені попали в руки книги Кастанеди “Вчення Дона Хуана”, потім читав Олдоса Гакслі “Брама сприйняття”»
Чи експериментував Паліндром з психотропними речовинами
«Я, крім трави, нічого не вживав у житті. Ну, алкоголь, звісно, бував у мене».
Чим продовжує монтувати весільні відео (робота крім музики)
«Весіль немає, бо через пандемію це все якось нівелювалося. Але це все одно монтаж, бо я його люблю. Якщо взяти весілля, то іноді це подзайобує, бо весь час одне й те саме, голова вибухає. А так якісь цікаві проєкти, я навіть і не відчуваю, що працюю»
Про символізм кліпу «Останній танець»
«Журі. Я перед ними виступаю протягом пісні, а їм байдуже — вони там хуї собі малюють. Коли я починаю себе різати, вони відкривають очі та звертають увагу.
У наш час людину дивують тільки якісь шокові речі. Цей шок — він зараз головний елемент того, що люди реагують на щось. А на творчість, яка всотала якісь смисли…»
Про відносини з мамою
«Так склалося, що після розлучення батьків я опинився у бабці. Батько був під боком, а мама зайнялась своїм життям. У неї були певні проблеми зі здоров’ям. У двух словах, у неї був психічний розлад, і через це ми не спілкувалися — половина її життя пройшла по лікарнях.
У році 2016-му ми відновили стосунки. Були такі відчуття, що спілкуєшся з чужою людиною. Мусиш допомогти, але ти не відчуваєш цього тепла.
Кінець історії взагалі трешовий: її знайшли у Винниках (район Львова — прим. ред.) у лісі. Навколо неї дуже багато порожніх пачок ліків, і вона не стянула. Це було таке фатальне закінчення того всього»
Про ностальгію у творчості і те, що його музика «занадто сумна»
«Я собі накручую, що я жив у якусь епоху, в яку ніколи не жив, і ностальгую за тим, чого ніколи не було.
Я звик формулювати, що це не якась сумна музика. Вона меланхолійна. Я сам меланхолік, тому це природно. Мій концепт не в тому, що минуле — це те, що домінує. Домінує в усьому тут і зараз — про це не треба забувати.
І якщо ми розглядаємо відеоархіви, які можна використати в кліпах — вони зазвичай всі пов’язані з Радянським Союзом. Це рефлексія, насамперед через естетику: “Волга”, перша автівка мого баті, цигарки “Космос” — мені воно все віддає чимось стильним.
І тут не йдеться про те, що перед сном я цілую голову Леніна і повторюю всі заповіді партійні — я глибоко ненавиджу Радянський Союз»
Чи має бути музикант соціально активним
«У наш час у країні йде війна і весь поп-сегмент спрямований на те, щоб грати десь у Росії. Я дивлюся на українських поп-музикантів, які співають російською, — ця [музика] вона ж латентно моя, рідна. Якщо зняти з неї шкіру — там видно всі наміри і на що це спрямовано.
Тому, якщо з’являються нові музиканти, які мають що сказати — тоді це має сенс. І я намагаюсь це робити, коли в мене є можливість. Коли відчуваю, що мене щось заїбало»
Як треба танцювати під музику Паліндрома
«Я намагаюсь вкласти в музику стільки свободи, щоб кожен інтроверт і кожен зажатий персонаж танцював посеред вуличок Львова»
Нагадаємо, у лютому Паліндром став переможцем спеціальної номінації Aprize від медіа СЛУХ і «Радіо Аристократи» та отримав медіапідтримку обох редакцій на 2021 рік.
Слухайте також дебютний мініальбом проєкту MOOVE від фаната UNKLE, Джиммі Гендрікса, Massive Attack, Burial та інших.
