Паліндром у програмі «Антиподи» — це майже дві години розмов і роздумів про сучасну Україну та мову, Радянський Союз і його естетику в творчості Степана Бурбана, любов до блек-металу, ставлення до сатанізму та церкви, політику в Україні та срачі у Facebook, раннього «Скрябіна» та багато іншого.
Це інтерв’ю, яке ми радимо подивитися від початку до кінця. Нижче читайте цікаві моменти з нього.
Я вперше побував у Києві десь у 2012 році. Пам’ятаю, купував цигарки та ніби вибачався перед продавчинею, що розмовляю українською, коли вона говорила російською. Ось це відчуття, ніби я десь не в себе вдома, — воно мене ще довго не покидало, коли я приїжджав до Києва. Зараз я бачу менше російськомовних людей.
Київ — безкінечне метро, Україна — маршрутка, з якої я ніяк не можу вийти, але й не хочу. Бо коли споглядаю з вікна, то народжується багато ідей щодо моєї творчості. Попереду мене якісь двоє гопників допивають пиво з пластмасової пляшки, далі прості жіночки з городу їдуть, біля водія молодь щось у TikTok знімає. І от я дивлюся і збираю враження.
Ницо Потворно з Києва. У нього доволі еклектична музика, там і реп, і не реп, і все так ламано зачитано, і музло кислотне — таке я люблю. Коли в мистецтві є трансгресивна складова.
Kurs Valüt з Дніпра. Такий колд-вейв, електронна музика світового рівня.
Якщо говорити про важку сцену, мені дуже подобається White Ward з Одеси. Я був на концерті, і мене розплавило. Це такий блек-метал з нуарним джазом.
Аппекс. Крутий художник і музикант із Рівного, учасник гурту «Ціна ритму». Це такі мастодонти українського репу.
PVNCH. Не можу сказати, що мені резонує музика, але те, як вони качають зі сцени, — з цим мало що порівнюється.
Гоня, мій напарник із «Глави 94». Він зараз намагається освоїти сольний шлях, горить новим альбомом, знімає кліп.
Курган, його сольний матеріал. Після виступу в бібліотеці я став його фанатом. Мені б навіть хотілося зробити щось разом, мені здається, він пише десь у таких паралелях, що і я.
alyona alyona… Я її вже не відношу до репу. Вона більше приближена до сучасної поп-музики, як і реп — він давно став атрибутом поп-музики.
Мені чомусь згадується набагато старіший випадок — Квітка Цісик. Вона не до кінця стала тою персоною, якою могла би бути тут, але, може, за рахунок того, що була далеко, не робила медійної діяльності.
Це буде смішно, але я згадаю «Скрябіна». Раннього «Скрябіна» мало хто зрозумів у ті часи.
Тут можна згадати до прикладу проєкт Death In June, який використовує нацистську символіку. Музиканти ж не кажуть, що це добре чи погано. Вони просто її використовують. Десь у такому плані я використовую те, що мене оточує.
З іншого боку, естетика ретронарізок, які я часто використовував. Я задумався: а звідки воно в мене? І я згадую студентські роки, коли на другому курсі мені ввімкнули фільм Дзиґу Вертова з саундтреком The Cinematic Orchestra. На мене це якось так подіяло магічно. Я зрозумів: коли є один текст, поданий екранною мовою, і коли на нього накладається зовсім інший контекст музичний, сучасний, то він дисонує з тим минулим і створюється інший контекст.
Потім мені відкрилася група Boards of Canada, яка так само часто рефлексує на спогади дитинства. Тоді я подумав: як показати минуле, близьке мені? І зрозумів, що треба дивитися архіви.
Я так само ненавиджу Радянський Союз. Я знаю, як він робив із людини робота. Але ідеологічна складова до мене далеко, а складова естетична мене приваблює.
Мені нічого не бракує, але коли я занурююся в себе, то інколи мені бракує рідних, яких уже немає. Тобто люди, які напряму пов’язані з тією естетикою, яку я активно використовував на перших двох альбомах.
До 18 років молився «Отче наш», думаючи у цей момент про зовсім інші речі. Я не розумів, нащо я це роблю, але мене бабця навчила, і я ходив з нею в церкву як на муку. Коли бабця померла, в мене зрушився світ, я переоцінив цінності й зрозумів, що для мене це нічого не значить. Хоча в певні кризові моменти я звертаюсь до когось за підтримкою.
Сучасна мистецька культура експлуатує сенси, провокує. Відповідно, сатанізм — атрибут образу блек-метал-гуртів. Можна використовувати різні прийоми, щоб привернути до себе увагу. До того ж мені завжди подобався морок і все, що з ним пов’язано.
Я дивлюся на карантинні обмеження в Україні, коли закриті заклади, але велика черга регулярно стоїть біля церкви. І от цього я зрозуміти не можу.
Інколи здається, що в церкви є карт-бланш на все, і прикривається це тим, що зверху дивиться Бог і накаже всіх, якщо що.
Я почув його у 2008 році та довгий час слухав, це формувало мій музичний смак. Потім воно потроху зникло, тому що мені стало цікавіше слухати український реп.
У мене інколи виникає бажання заглянути, що відбувається в російському репі, щоб розуміти тенденції. Мабуть, погано, що виникає бажання цим поділитися. Люди, які прийшли до мене за останній рік, бачать у мені лідера думок у сфері української культури. І коли я показую роботи людей, які окупували інформаційний простір, то ніби суперечу собі.
Я не слухаю російську музику. Був випадок, коли запостив казахського виконавця «масло чёрного тмина» і компліментарно висловився щодо репера Хаскі, і почався срач. Тому що я в принципі апріорі підтримав його позицію, поїздку на Донбас. [Срач] мене задів, адже не слухаю цю музику, я просто сказав, що це зроблено талановито.
Залежить від часу, але я загалом не люблю формулювання «хтось щось комусь має». Але якщо ти бачиш, що в твоїй країні 7-ий рік йде війна, а в медіапросторі ти кажеш, що музика об’єднує людей… Збирати гроші з людей, які причетні до вбивства, — це лицемірство.
Їздити з концертами до москалів і робити для них ілюзорну ситуацію ніби все окей, тим самим не давати їм збагнути, що вмирають люди, — це блюзнірство. Я розумію, що мені хочеться щось сказати про цю ситуацію.
Я коли дивлюся на обличчя пана Медведчука, то уявляю пекло. Його фізіономія настільки віддає демонізмом. Він вибішує мене буквально всім.
Закомплексованість у контексті «чуже завжди краще». Проводити порівняння. Комплекс меншовартості.
На це потрібен час. Зараз молодь прогресивна, і з часом це мине. Хочеться, щоб люди нарешті навчилися цінувати своїх героїв. І не героїв-страждальців, а тих же співаків і художників. Їх треба цінувати зараз, а не після смерті.
Читайте також головне з інтерв’ю гурту Jinjer у програмі «Антиподи».
