Щотижня ми розповідаємо про нові альбоми, які варто послухати.
Сьогодні це перший за 8 років альбом DARKSIDE, продовження третього альбому Nothing But Thieves, сольна робота фронтмена нойз-рок-гурту Daughters і багато іншого, крім альбому Каньє Веста.
Обіцяний сьогодні альбом Donda ще не вийшов, попри те, що презентація відбулася вночі в Атланті та транслювалася в Apple Music. Каньє Вест бігав, падав на коліна та просто стояв посередині забитого людьми стадіону, а з колонок грав альбом.
Ми вже розповідали деякі непідтверджені подробиці роботи, а на презентації прозвучав спільний з Jay-Z трек, записаний за кілька годин до цього.
Це круто, тому що знаменує возз’єднання друзів — вони не спілкувалися роками після ряду конфліктів. Але це й не дуже круто, тому що альбом, можливо, знову дороблювався в останній момент, і не факт, що його фінальна версія в розумінні Каньє Веста взагалі готовий.
За 8 років після помітного дебютника Psychic, з яким вони навіть доїхали до Києва, Ніколас Жаар і Дейв Гаррінгтон повернули проєкт DARKSIDE до життя.
Гітарні запили Дейва так само влучні, вокал Ніколаса так само магічний, звук альбому затягує слухача, а закільцьованість ритмів у деяких треках створює тріпову атмосферу — все тут круто, та лишається відчуття, що на альбомі дует ніби стримує себе від польоту ідей. Spiral ховається від слухача, та від цього його хочеться ввімкнути його гучніше і розчути всі деталі. Друга половина відчутно програє першим 5 пісням.
Фронтмен гурту Daughters, авторів одного з найкращих альбомів 2018 року, видав хаотично-експериментальний дебютний сольний альбом. Це не пісні у звичному розумінні, скоріше ритмічні полотна, де на перший план виходять барабани, в тому числі саморобні, перкусія та піаніно. А поверх цього — вокал Алексіса, який не співає, а випльовує слова так, ніби це хвороба, від якої треба позбутися. Неймовірна робота.
Два роки тому дебютний альбом британського репера, оформлений у сеанс психотерапії, став великим одкровенням та приніс йому Mercury Prize.
Як і раніше, в новій роботі Dave диявол ховається у текстах. Репер досліджує історії з минулого: спадщина, історія, культура, сім’я, країни, міграція, регресивний стан людства в моменті, якому він знаходиться зараз.
Продовження минулорічного альбому британців, які навчилися робити рок для радіо, при цьому не скотилися в поп. Здається, що в наступному альбомі ми будемо порівнювати Nothing But Thieves з Royal Blood.
Приємний для вуха, солодкий і ностальгійний соул із ритм-енд-блюзом від автора пісні Coming Home, одного з хітів 2015 року. Серед учасників альбому — джазмени Роберт Гласпер і Террас Мартін, які записувалися на To Pimp a Butterfly Кендріка Ламара.
Про другий альбом супергурту з учасниками Lush, Elastica, Moose і Modern English хочеться сказати, що він звучить як поп-версія шугейзу. Але насправді його не варто обмежувати жанрами. Piroshka записали елегантний, багатий на цікаві ходи, легкий і красивий альбом. Один із найцікавіших записів року так точно.
Названий на честь гуна-завойовника гурт продовжує валити суміш метал-кору та дез-кору, вплітаючи речитатив.
Культовий гурт, що зібрався в 1977 році та був серед піонерів поп-панку, випускає свій лише восьмий альбом. Звучить як все, що ми любимо жанр, з поправкою на час: тут пісні, написані гуртом на межі 70-х і 80-х років.
Ветерани реп-кору не зраджують собі та продовжують звучати так, як і 20 років тому: реп-речитатив, трохи гроулінгу, важке звучання.
Слухайте також найкращі закордонні пісні першої половини 2021 року.
