Щотижня ми збираємо для вас альбоми, які варто послухати.
Сьогодні це дози смертельної меланхолії від Lana Del Rey та Grouper, страшний у своїй люті альбом від львів’ян 1914, яскраве повернення Duran Duran, новий проєкт Tricky та багато інших цікавинок.
Музичний оглядач Даня Панімаш — про нові альбоми п’ятниці.
Щось знову трапилось у житті Лани Дель Рей, адже два альбоми фірмової бескінечної меланхолії за рік — це явно ознака душевного болю. Для фанатів це добре, а для співачки? Загорнутися у ковдру і плакати до ранку. І яке тут звучання барабанів! Чутно кожну нотку та її відтінок.
Один із головних деконструкторів хіп-хопу вирішив не морочитися з назвою четвертого альбому, який він випустив на свій день народження. На жаль, LP! звучить як збірка чернеток, які накопичувалися протягом років. Втім, робота над саундом дійсно вражає, а трек END CREDITS! — справжня перлина альбому, неймовірно надривний, гнівний та відчайдушний.
Нова порція страшного приблеченого дет-металу від львівського гурту, який продовжує досліджувати та висвітлювати у своїх піснях історії з періоду Першої світової війни. Потужно, епічно і страшно. На фітах є Саша Буль і сам Нік Холмс, засновник культових Paradise Lost.
Constantine перевинайшов себе, однак це не пішло йому на користь. Прісний, ніяковий, примітивний альбом, на якому від минулого яскравого та блискучого Constantine з запальними хуками і кльовими аранжуваннями залишилася тільки бліда тінь. Для розуміння катастрофи достатньо ввімкнути пісню «Мозоль» з Іваном Дорном, на якій майже неможливо їх відрізнити один від одного.
Альбом шотландських рокерів починається так, ніби інші шотландські рокери Mogwai запросили вокаліста. А далі починається еклектика — суміш пост-хардкору з сопливим вокалом, інді-роком, попсою та акустичним сонграйтерським сумом. Абсолютно компромісний альбом, який хоче задовольнити всі аудиторії, від любителів помірно важких рифів до фанатів ніжних інді-роково-попових пісень.
Дев’ятий альбом від ветеранів металкору та інших усіляких -кóрів. 16 пісень, під які чудово щось трощити, але ніжненько — все-таки це не Converge з їхньою масивною стіною люті, об яку розбивається голова сама собою під час прослуховування. Чудовий, але якийсь обережний альбом із кайфовими гітарами, якому не вистачає об’ємного м’яса.
Великий і могутній Tricky запустив новий проєкт, який перебуває повністю у парадигмі музичних пошуків Tricky. Вивіска змінилася, а те, що за нею — ні. Що не заважає цьому альбому бути по-тріківськи кльовим, сентиментальним і красивим.
Американо-ірано-кубинський репер з Маямі випустив свій третій лонгплей, на якому читає свій реп з кубинськими мотивами. Легкий, світлий запис, перша половина якого безлика і взагалі не цікава, а от друга — навпаки, лірична, хукова і більше концентрована на музиці.
Дебютний мініальбом від харківського мультиінструменталіста Богдана Чешика, який балансує між діп-хаусом і чуттєвим атмосферним техно в дусі Kiasmos з неймовірним продакшном.
Музики, що лізуть у саунд та гармонії 1980-х і намагаються копіювати цю музичну епоху — швидко біжіть баїньки. І захопіть з собою у ліжечко останній альбом The Weeknd, адже батьки Duran Duran повернулися з першим за 6 років альбомом (15-м у своїй дискографії), щоб показати вам, як потрібно займатися 1980-ми так, щоб це було дійсно красиво і цікаво.
Культові американські прогресивні металісти в усій своїй епічній красі. Чудовий альбом гітарно-ударних мастурбацій, єдиним слабким місцем якого є вокаліст Джеймс ЛяБрі, якого чомусь досі не вигнали з гурту. В усіх аспектах альбому від кожного музиканта чутно запал та бажання робити круте музло, тільки ЛяБрі відкриває рота на автоматі без бажання звучати разом із своїми пацанами, а не десь поряд з ними.
Лоуфай, ноу лайф. Тихий, нескінченно сумний акустичний альбом від Ліз Гарріс, на якому вона вмирає та зникає за тихими гітарними переборами. Музика для тих, хто втратив кохання і потоншав настільки, що не може встати з ліжка від солодкої та болючої любовної тривоги.
Вісімнадцятий, прости Господи, альбом одного з найдивніших та найбільш галюциногенних гуртів американської гітарно-експериментальної музики. Все та ж навіжена суміш панку, нойз-року, нойз-попу з небесним голосом басистки Сатомі Мацузакі. До музикування Deerhoof та підходу потрібно звикнути, однак це виправдовується розривом шаблонів.
Cradle of Filth повертаються з тринадцятим альбомом симфонічно-готичного металу. Кількість рюкзачків та напульсників з логотипом гурту збільшилася вдвічі. Жаль, що на тринадцятому альбомі Cradle of Filth не 666 пісень і що він не вийшов 13 числа. Могли б і почекати до травня наступного року, було б красиво.
Інші альбоми, що вийшли сьогодні та можуть вас зацікавити:
Радимо також найкращі українські пісні, альбоми та кліпи, що вийшли у вересні.
