Після тижневої перерви огляд нових альбомів повертається.
Сьогодні радимо послухати найкращий поп-альбом року, оцінити гітарні експерименти досвідчених задротів, танцювати під норвезьку дискотеку, закохатися у фірмовий британський вокал.
Bodega — Endless Scroll
Шукаєте претендентів на звання the next big thing? Bodega — перші в черзі.
Вихідці з арт-тусовки Нью-Йорка за рік встигли чимало: NME назвало гурт «найкращим, що ви можете почути на фестивалі SXSW», а Franz Ferdinand взяв у свій тур на розігрів.
Їхнє творче коріння проривається в усьому — від оформлення обкладинки до сюжетів кліпів. А назва Endless Scroll найвлучніше передає настрій альбому. Тут аж 14 пісень, але тривають вони всього 30 хвилин. Різкі, короткі треки на 2-3 акорди, з гітарними хуками та панковою ритмікою вже отримали визнання критиків. Будьте певні: ми ще почуємо про Bodega.
Tom Grennan — Lighting Matches
Колись він хотів стати футболістом, але спортивна кар’єра не склалася. Натомість Том знайшов себе в музиці. Напившись на одній з вечірок, він почав співати Seaside гурту The Kooks. Його ще п’яніші друзі були вражені силою голосу хлопця та порадили йому співати. Так він почав виступати на вулиці та в пабах, де його зустрів представник лейблу Insanity Records.
На дебютному альбомі британця править бал розкішний хриплий вокал. У плані мелодійності Тому теж є що сказати. Ретрозвучання на перетині рок-н-роллу, фанку та соулу розбавляється качовими інді-роковими хуками.
Years & Years — Palo Santo
Три роки назад Years & Years посіли перше місце в списку BBC Sound of 2015, а їх дебютний альбом і сингл KIng стали хітом на рідних островах. Тепер же гурт повертається у ще більш вражаючий формі.
Можливо, ми трохи поспішаємо, але новий альбом британців звучить як найкращий поп-альбом року. Абсолютно цілісна робота, хітовість з якої аж пре. Дотягнутися до такого рівня іншим буде важко.
Bjørn Torske — Byen
На новому альбомі друг і колега Röyksopp знову натякає на те, що норвезьку електронну музику треба виділяти в окремий жанр. Тільки представникам цієї скандинавської країни вдаються треки, стиль яких ні з чим не сплутаєш. Космічна дискотека Bjørn Torske — це масивні пісні на 7, 8 та 10 хвилин, де серед палітри синтезаторів чутно лопотіння пташиних крил або завивання вітру фіордів.
Slowly Rolling Camera — Juniper
Уельскі ентузіасти повернулися з альбомом, де тріп-хоп та інші електронні елементи ладнають з джазом.
Body/Head — The Switch
Одне з двох — або це альбом для справжніх гітарних задротів, або ми чуємо більше, ніж є насправді.
Кім Гордон грала в Sonic Youth, де музиканти любили розширяти горизонти звучання гітар. Тож в новому проекті Кім продовжує триматися експериментальних берегів. Більшість матеріалу The Switch — інструментальні треки, де настрій передається не через слова, а викручуванням гітарних педалей та струн.
Deafheaven — Ordinary Corrupt Human Love
В новому альбомі Deafheaven знову робить неможливе. Граючи, здавалося б, зовсім неформатну музику, гурту вдається залишатися популярним у хіпстерських виданнях про музику.
На цей раз їх фірмовий мікс з блек-металу, шугейзу та пост-року досягнув вершини свого розвитку. Максимально епічна та всеохоплююча за настроєм робота.
Dirty Projectors — Lamp Lit Prose
Трохи більше року минуло з виходу попереднього альбому, а бруклінські експериментатори знову вражають.
Навіть не будемо намагатися уникати шаблонів — цей альбом треба чути. Життєрадісний калейдоскоп із різноманітних звуків і настроїв вкотре показує, що таргани в голові фронтмена Девіда Лонгстрета недарма там тусуються.
Rayland Baxter — Wide Awake
Син музиканта, що грав із Бобом Діланом, робить усе для того, аби в оглядах про його музику цей факт згадували якомога рідше.
І це йому вдається. Wide Awake — дотепний рок-альбом, який звучить на 100% по-американськи.
Luluc — Sculptor
Австралійський дует записує тихі та спокійні інді-фолкові пісні, баланс яких радимо не порушувати. Це альбом під пляшку вина та роздуми, а не інструмент для втечі від них.
