Чи може хореографія бути самодостатньою, якщо танець завжди підкорюється музиці? Відповідь на це питання ми вирішили знайти, пригадавши творчий шлях хореографа Королівського балету Великобританії Вейна МакГрегора, який цього року вперше представить своє творіння Україні.
На його рахунку десятки колаборацій з культовими артистами та композиторами — від постановок для відеокліпів до спільних спектаклів. У всіх експериментах хореографічна мова МакГрегора лишається завжди впізнаваною й незалежною.
У 2011 році Вейн МакГрегор поставив хореографію Тома Йорка для відео Lotus Flower. Хаотичний танець у порожньому залі, статична камера і монохромний відеоряд — так тіло не лише постає у центрі уваги, а й вступає у соматичний діалог із глядачами.
Рухи Йорка називали конвульсіями й кислотним тріпом з присмаком шизофренії, та магнетизм уже легендарного танцю й досі лишається беззаперечним.
Наступна колаборація Вейна МакГрегора і Тома Йорка відбулася через два роки після релізу Lotus Flower. Цього разу хореограф поставив танець для одного з кліпів експериментального проєкту Atoms For Peace. Візуально відео на пісню Ingenue ніби продовжує тілесну історію Lotus Flower, але цього разу в Тома Йорка з’явився двійник — танцівниця Фукіко Такасе, а його рухи стали стриманішими і зрозумілішими.
Постачальники легальних «психоделіків» для мас The Chemical Brothers мали безліч колаборацій з талановитими артистами, зокрема створили спільний трек із Beck і кліп до нього. Мінімалістичне відео від режисерського дуету Dom & Nic (уже знайомого за попередніми роботами для «братів») демонструє трансформацію людського тіла в машинний механізм. Так у технічно досконалому танці головна героїня (Соноя Мідзуно) переживає надприродне перевтілення, а The Chemical Brothers продовжують тему свого захоплення кіборгами.
Tree of Codes — результат співпраці МакГрегора з електронним продюсером Jamie XX і майстром світлових інсталяцій Олафуром Еліассоном. Хореографічний діалог тіла з простором, містична сценографія й атмосферний саундскейп, що задає відповідний емоційний тон. Усі ці складові зароджують в уяві яскраві образи постапокаліптичної історії американського письменника Джонатана Сафрана Фоера, яка, до речі, й надихнула тріо до створення постановки.
Синергія плоті, візуального мистецтва і технологій — так можна описати балет Entity. Період, коли МакГрегор розпочав дослідження тілесного мислення і став дедалі частіше залучати науковців до своїх постановок. Окрім хореографічної складової, постановка нагадує подорож звуковим ландшафтом, де провідником виступає електронний музикант Jon Hopkins. Впізнавані ембіентні текстури, масивні біти та різкі машинні звуки — такий саундтрек може претендувати на життя поза контекстом балету.
Подібно до творчості Вейна МакГрегора, музика композитора-мінімаліста Макса Ріхтера не вміщається у суворі жанрові рамки. У своїх творах він поєднує традиції неокласики з експериментальним духом сучасної електроніки. Тож не дивно, що їхній тандем із хореографом виявився найпродуктивнішим. Уперше вони об’єдналися у роботі над балетною постановкою Infra у 2008 році. Згодом у 2012-му тандем випробував себе на незвичній території, поставивши оперу Sum, у тому ж році вони представили інсталяції Rain Room і Future Self. Також МакГрегор і Ріхтер працювали разом над балетним спектаклем Kairos (2014) та постановкою для Королівського балету Woolf Works (2015).
Дивіться також, що відомий хореограф Франциско Гомес думає про танці українських зірок.
