Машина з вибивання дурі: яким був концерт Lindemann у Києві

6-го березня в Києві відбувся концерт гурту Lindemann, у якому співає вокаліст і поет великих та могутніх Rammstein Тілль Ліндеманн. І цей концерт був настільки ж гарним, наскільки й дивним.

Rammstein стали світовими улюбленцями завдяки своїй музичній простоті. В міру агресивний, в міру пафосний і дуже мелодійний метал на пряму бочку і дурощі вибивав на відмінно, і додавав світу похмурої чарівності. Я відкрив їх для себе в 2001 році з виходом альбому Mutter. І прекрасного переосмислення казки про Білосніжку в кліпі на пісню Sonne. Проте культовий статус гурту принесла їхня естетика.

Lindemann

Чого можна було очікувати від колаборації Тілля Ліндеманна і лідера гурту Pain Петера Тегтгрена? Звичайно ж, зубодробильно-танцювального металу, що влітає прямісінсько в вічі. Усе та ж пряма бочка, чотири акорди й трошки електроніки для соковитішого звучання. При знайомстві з музикою Lindemann здається, що всі їхні пісні — це варіації нетлінного хіта гурту Pain, Shut Your Mouth, і пісні Mutter від Rammstein.

Однак цей рецепт працює безвідмовно. Це музика, створена людьми, що люблять танцювати і битися головою об стіни, для людей, які люблять битися об стіни головою і танцювати. Lindemann (як і Rammstein, як і Pain) із цим завданням справляються на відмінно.

Як це було

Якщо уявити концерт Lindemann у вигляді великої битви, то він проходив ось так.

Спочатку розвідниця в особі німецької співачки Jadu під звуки старої німецької пісні й вибухів бомб вийшла прозондувати українців повільними епічними піснями. З нею був гітарист у кашкеті, чорному плащі й галіфе — вилитий офіцер гестапо. Взагалі любов німецьких музикантів до своїх старих пісень, звуків вибухів і естетики Третього рейху — дзвіночок тривожний. Таке відчуття, що їм усе це дуже подобається, але вони соромляться в цьому зізнатися.

Зірвавши свою порцію овацій, під оглушливі крики українців «LINDEMANN! LINDEMANN!» гурт похнюплено пішов у тінь своїх більш досвідчених колег по цеху.

Після Jadu на сцену вистрибнув штурмовий батальйон — американський гурт із неймовірно пафосною назвою Aesthetic Perfection («Естетична досконалість»). Складно уявити собі де-небудь гурт під назвою «Абсолютна ніжність» або «Досконала майстерність», чи не так? Від цієї назви віє одночасно і пубертатним підлітком, і Господом-Богом.

Дуже милий і технічний вокаліст у ковбойському капелюсі та лосинах Adidas жваво стрибав по сцені, веселився як міг — грізно вигукував бойові кличі, пускав рожеві шмарклі своїм дійсно сильним голосом. Відігравши свій сет і зробивши селфі, Aesthetic Perfection так само залишили сцену під крики «LINDEMANN! LINDEMANN!».

І з’явилася важка кавалерія.

І прийшов Тілль

Механічний голос із динаміків оголосив, що «частина відеоконтенту гурту заборонена до показу законодавством України. Тим самим гурт Lindemann проявляє повагу до законів країни. Слава Україні».

Музиканти Lindemann вийшли в білих костюмах і білому гримі. Без довгих прелюдій запустили свою важку біт-машину з вибивання грунту з-під ніг. На екрані з’явилися обличчя Тілля і Петера, з їхніх ротів сипалися пігулки і лилася блювота. Нескінченні пігулки падали на зняту крупним планом тремтливу дупу чи то Тілля, чи то Петера. Що це — адаптація під актуальну проблему коронавірусу або гімн психоделікам? До кінця не зрозуміло.

Дивно, що в Україні досі діє цензура на такі речі, як чоловічі та жіночі статеві органи. На відеороликах гурту їх було в надлишку. Якщо заховати пеніс або вагіну за чорним квадратиком, то хіба глядач не зрозуміє, що це на тому місці між двох ніг? Особливо смішно виглядало відео сечовипускання жінки на чоловіка. Як же струмінь зупинити, як його прикрити квадратиком?

Lindemann — гурт статичний. Вони просто стоять на сцені в один ряд, іноді складаються навпіл і трясуть головами, як старі добрі ню-металісти. Вік Тілля уже бере своє — він переміщається сценою, мов старий дід, і хрипить у мікрофон речитативи.

Але взагалі при такій музиці рухатися зовсім не обов’язково. Навіщо, якщо ти можеш змусити інших рухатися за тебе? Музика Lindemann зносить усе на шляху. Хоч-не-хоч, а голова хитається і ноги мінімум притоптують. І можна скільки завгодно дорікати Lindemann у примітивності та експлуатації вже обридлих ідей, але це працює. І працює ефективно.

Ще була гігантська надувна куля, що виросла посеред залу, в якій Тілль і ще один музикант корчили гримаси в натовпі фанатів. Ще була сира риба, якою Тілль кидався у зал. І рецепт її приготування на великому екрані. При всьому цьому в повітрі пульсувала енергія, весела і бадьора енергія машини під назвою Lindemann.

Так і що? Добре чи ні?

Концерт був кльовим. Знайшлося місце і для гуморесок, і для танців, і для цензури статевих органів, і для сирої риби. Тілль і Петер веселяться на повну і видно, що їм самим це в кайф, нехай навіть Ліндеманну вже важкувато мотати головою так, як раніше.

Із кількості глядачів у залі стає зрозуміло, що любов до Тілля Ліндеманна ще довго триматиме Україну і світ у своїх чіпких руках. Цілком виправдано, навіть якщо дід Ліндеманн десь недотиснув або перегнув.

Любов — це коли хочеться, щоб людина була в цьому світі, існувала, і бачити, як світ навколо змінюється під її впливом.

Тож будь, Тіллю Ліндеманн. І повертайся ще, і Петера бери. Українці люблять тебе.

Фото: Юрій Стефаняк

Читайте також про 20 найкращих альбомів, які вийшли 20 років тому.