До концерту The Chemical Brothers у київському МВЦ залишився один день. В очікуванні однієї з головних подій літа для всіх шанувальників електронної музики ми занурюємося в творчу ретроспективу 30-річної кар’єри «хімічних братів».
Перші кроки дуету добре описані в книзі Nobrow американського журналіста і письменника Джона Сібрука. Nobrow (2000) — одна з перших книг автора, в якій Сібрук з ностальгією і жалем спостерігає за тим, як поп-культура перетворюється в один суцільний глобальний супермаркет.
Джон згадує, як пішов на виступ The Chemical Brothers у клубі Roxy в Лондоні:
Миготливі прожектори освітили волосся одного з музикантів — блондина, який схилився над інструментом, — піймавши його в найідеальніший момент: у стрімкому русі вгору з субкультури клубів, наркотиків і комп’ютерів у мейнстрім музичної індустрії та каналу MTV.
Редакція каналу сподівалася об’єднати всі піджанри техно і хаус-музики в один великий жанр «Електроніка», подібно до маркетингової категорії «Альтернативна музика», яка з’явилася завдяки успіху Nirvana. Уже через місяць The Chemical Brothers почнуть щосили крутити по MTV. А поки президент каналу Джуді Макграт пританцьовує в VIP-ложі клубу Roxy.
Глобальний прорив стався з виходом відео до Block Rockin ‘Beats — синглу другого альбому Dig Your Own Hole (1997). Кліп активно крутився на MTV, а сама пісня ідеально вписалася в потужну хвилю популярності біг-біту. The Chemical Brothers спритно вискочили на нижню сходинку п’єдесталу, де вже святкували тріумф новоспечені зірки біг-біту The Prodigy і Fatboy Slim. Самі «брати» — Ед Сімонс і Тім Роулендс — у ті роки зізнавалися, що більше орієнтувалися на семплоделіку гурту Coldcut. Їхні творчі принципи були багато в чому схожі. Постмодерн, доведений до абсолюту. Block Rockin’ Beats практично повністю побудована на фрагментах з інших пісень. Знаменита бас-партія від The Crusaders, гітара з Pink Floyd, барабани та вокал з архівів олдскульного хіп-хопу.
Дует Coldcut першим провернув такий фокус: досягли вершини британського сингл-чарту з треком, який був повністю побудований на фрагментах з інших композицій. Це був далекий 1987 рік і трек Say Kids, What Time Is It?.
Ед і Тім у 1987-му жадібно вбирали всю музику світу, скуповуючи вініл у стокових магазинах — від Kraftwerk до гангста-репу. І паралельно створювали свої треки. Вперше вони зустрілися в маловідомому гурті Ariel, єдине досягнення якого — підписка на лейбл DeConstruction Майка Пікерінга з M People. Цікаво, що Майк, плануючи реліз синглу Ariel, хотів роздобути на платівку ремікс від Dust Brothers, дуету з Лос-Анджелеса.
Через кілька років їхні шляхи зійшлися знову. Тім і Ед пішли з Ariel, активніше занурилися в діджеїнг і стали частіше грати на рейвах в закинутих фабриках Манчестера. Десь поруч починалася історія клубу Hacienda, побудованого учасниками гурту New Order… Тут же брала витоки історія Лорана Гарньє, описана в книзі «Електрошок». На «тих самих» манчестерських рейвах Еда і Тіма знали, як дует зі смішною назвою The 237 Turbo Nutters. Бажаючи додати собі статусу та солідності, хлопці перейменувалися у Dust Brothers. Але от халепа! Їхні колеги з іншої сторони Атлантики в той самий момент вийшли за рамки локальної популярності завдяки співпраці з Beastie Boys.
Якийсь час цей збіг не бентежив Еда й Тіма. Вони стрімко обростали корисними зв’язками в Лондоні. Робили ремікси на The Prodigy, Primal Scream і The Charlatans, виступали з діджей-сетами в клубі Sunday, що належав Ноелю Галлахеру з Oasis. Там вони з ним і познайомилися та вирішили записати щось разом.
У 1995 році дуету запропонували тур по США на розігріві великих зірок тих років — Orbital і Underworld. Місцевий промоутер тут же повідомив про ймовірну проблему. Dust Brothers ставали дедалі популярнішими. Вони якраз закінчували роботу над аранжуваннями альбому Odelay від Beck. Довелося поспіхом змінювати назву. Взяли перше ж слово одного зі своїх синглів Chemical Beats. Так на світ з’явилися The Chemical Brothers.
По поверненню дует всерйоз взявся за роботу над дебютним альбомом Exit Planet Dust. Альбом тепло сприйняли на батьківщині у Великобританії, але все найцікавіше було попереду. Двома роками пізніше The Chemical Brothers представили доленосний Dig Your Own Hole і сингл Block Rockin’ Beats. Тут і згадалися давні подвиги Coldcut. «Братам» вдалося повторити досягнення кумирів своєї юності. З треком, який повністю зібраний із семплів, вони потрапили в британські чарти: на першу сходинку сингл-чарту і на другий рядок денс-чарту.
Завдяки дружбі з Галлахером-старшим сам собою з’явився лід-сингл Setting Sun. Після цього гурт помітив впливовий журнал NME, а вже в 1996 році вони потрапити в лайнап Glastonbury. Відмінно проявили себе треки Elektrobank і Where Do I Begin з вокалом фолк-співачки Бет Ортон. Альбом вийшов цілісним і різноплановим. The Chemical Brothers відразу дали зрозуміти, що вони — не черговий сезонний гурт одного хіта.
Примітно, що The Chemical Brothers першими свідомо зістрибнули з хвилі популярності цього стилю. У той час, як The Prodigy «кували залізо» за мотивами свого тріумфального біг-біт-альбому The Fat of the Land (1998), а Propellerheads і The Crystal Method завдяки вдалому попаданню в саундтреки блокбастерів наступали їм на п’яти, «брати» йшли далі. Вони без сумнівів проміняли важкі ламані біти на рівний ритм мінімал-техно.
Третій альбом Surrender позначив повне перезавантаження проекту. Фанати були обурені. Від The Chemical Brothers чекали чого завгодно, але не фестивального техно в дусі німецького Love Parade (слухати трек Under the Influence). Проте критики зустріли альбом позитивно. Вони назвали його «перехідним» і експериментальним, але відзначили поступ і розвиток дуету.
Особливо очевидно це стало вже на четвертому альбомі Come With Us (2002) трьома роками пізніше. Тут The Chemical Brothers стають у повний зріст. Біг-біт швидко канув у Лету, візаві з The Prodigy зависли в самоповторах… «Брати» тим часом заново винайшли себе і вивели унікальну формулу власного, неповторного звучання. Міць фестивального техно, ейфорична енергія бітів механічного фанку і різкі, дзвінкі синт-пасажі, які завжди звучать дуже опукло і «непричесано», — немов їх накладено зверху під час лайв-сесії.
На Come With Us дуету вдалося майже неможливе: поєднати драйвове електронне звучання для великих танцювальних майданчиків та благородство «дорослої» музики — породистого британського року, фолк-року і поп-психоделії. На пік творчої форми The Chemical Brothers вийшли в номері The Test. Геніальне тріп-відео від режисерського дуету Dom & Nic і неймовірний вокал Річарда Ешкрофта з гурту The Verve. Для останнього ця колаборація стала чудовим шансом для повернення на авансцену після прекрасного, але неоднозначно сприйнятого сольного альбому і низки скандалів з пресою та учасниками The Verve.
На початку нульових стало зрозуміло, що The Chemical Brothers — це великий бренд, який твердо закріпив свої позиції на світовій сцені і буде радувати світ своєю музикою ще довго. Колишні «колеги по цеху» з епохи біг-біту і «першої хвилі» британського рейву всі як один здали позиції — одні вийшли з моди, інші зависли в самоповторах, треті розгубили шанувальників у низці невдалих перезавантажень.
«Брати» виявилися не тільки талановитими продюсерами, а й видатними візіонерами. Від альбому до альбому вони рухалися на крок попереду моди, органічно вбираючи свіжі ідеї та віяння.
Один із секретів «довголіття» проекту — відкритість зовнішньому світу та впливу інших людей. The Chemical Brothers завжди легко впускали талановитих артистів і художників у свій всесвіт, який постійно розростався. За роки роботи вони записали безліч колаборацій з половиною найяскравіших британських артистів декількох поколінь. Серед них: Бернард Самнер із New Order, Боббі Гіллеспі з Primal Scream, Келе Окереке з Bloc Party, гурти The Magic Numbers, Klaxons, репери Q-Tip і Fatlip.
З виходом п’ятого альбому Push the Button — доверху набитого хітами на кшталт The Boxer, Believe або Galvanize — The Chemical Brothers вивели ідеальну формулу повного виробничого циклу. Вони оточили себе перевіреними людьми. Захопливі, високотехнологічні та разом з тим завжди іронічні відео від режисерського дуету Dom & Nic. Фантасмагоричні та поетичні кліпи від давнього друга — французького режисера Мішеля Гондрі. Постановка шоу від ще одного дуету — Адама Сміта і Маркуса Лая. Разом із The Chemical Brothers ці хлопці працюють уже 25 (!) років. Зрештою, потужна світова промо-підтримка від лейбла-гіганта Virgin.
Слідом за Push the Button за тою самою схемою вийшли ще чотири «блокбастери». З роками The Chemical Brothers стали рідше випускати альбоми. Паузи між ними тягнулися вже не не три, а п’ять років. Зрозуміти їх можна! Після 30 років на сцені дивувати давніх фанатів з кожним разом стає все складніше. Аудиторія дуету стає старшою, молодь залучати сьогодні не так просто, як у 1990-х. Тому необхідно кожен раз видавати щось неймовірне — абсолютні хіти та альбоми-моноліти, в яких зважений, прорахований і вивірений кожен звук.
Повною мірою це можна сказати про останній, дев’ятий альбом No Geography, який вийшов у квітні 2019 року. Джон Сібрук назвав би його тріумфом nobrow — не високою (highbrow), не низькою (lowbrow) і навіть не середньою (middlebrow) культурою, а культурою, що існує взагалі поза всякою ієрархією смаку. У цієї платівки немає чіткої аудиторії, ніші або жанру. Вона для всіх і кожного. Універсальний танцювальний саунд.
Це той рідкісний випадок альбому, треки якого ретельно розбирають критики Pitchfork і крутять комерційні радіостанції. No Geography — це те, що називають абстрактним терміном Великий Стиль. Сплав величезної кількості музичних напрямків у комбінації, рецептуру якої знають лише вони самі. Втім, на те вони й «хімічні брати».
Читайте також про те, як Великобританія стала «колискою» незалежної музики.