Продовжуємо відповідати, чому альбоми гуртів «Вагоновожатые» та Stoned Jesus не потрапили до рейтингу найкращих альбомів СЛУХу за 2018 рік. За «Референс» від «Вагоновожатых» ми пояснили, а зараз оглянемо довгоочікуваний альбом Pilgrims від Stoned Jesus.
Stoned Jesus почали кар’єру з альбому First Communion — збірника добрячої «мужицької» музики, в якій більше було яєць, ніж важливого для будь-якої творчості конфлікту і під яку дуже добре махати головою. Після лікування шийних хребців вони випустили напівтріповий хард-рок з елементами Black Sabbath під назвою Seven Thunders Roar. З по-юнацьки пафосною поезією на кшталт «здається, що ти молодий / але ти майже мертвий всередині», сторітелінгом про електричну господиню на єдинорогах та іншими казками.
Тим не менше, під все це хотілося відпустити волосся, причепити собі ланцюг на штани, припертися в бар і напитися. Зовсім непогано, коли музика стимулює змінитися й приміряти на себе щось інше — це вже перемога самої музики.
У 2015-му вийшов «ще-не-легендарний-але-скоро-стане-таким» The Harvest, після якого західні промоутери помітили потенціал гурту і подумали, що було б добре заманити його на територію загниваючого Заходу, де рок-музику шанують більше, ніж у рідній Україні.
Тут уже все було по-дорослому — і потужний саунд, і міцні бойовики типу Here Come The Robots, і Wound. The Harvest як для гурту, так і для слухачів став переходом на новий рівень, хоча і лишився такою самою «мужицькою» музикою — потужною, інколи пафосною і трагічною, після якої хочеться йти не в бар, а одразу у Вальгаллу.
Після цього Stoned Jesus зник з українських радарів в плані творчості. Вони їздили в тури у Європу, Латинську Америку, почали працювати з лейблом Napalm Records, що стало для української важкої музики другою переможенькою після Jinjer. І через три роки, у 2018-му, випустили новий альбом Pilgrims.
Pilgrims починається «за здравіє» — принаймні, у першому ж треку Excited чутно сильний вплив Mastodon зі збереженням класичного почерку Stoned Jesus часів попереднього альбому The Harvest. Перша думка — у музикантів значно виросли вміння музикування, адже Excited здався найскладнішим і найнепередбачуванішим з усього, що «джізаси» робили до цього. Однак вже в наступному треку Thessalia чутно радикальне спрощення форми.
Коли Ігор Сидоренко розповідає, що в пісні є вплив ранніх Deftones (особливо — альбому Adrenaline) він забуває додати, що цей реліз був цікавим у 1995 році. І що вже казати про головний риф треку, який є майже повною копією One Weak Deftones і повторюється протягом ледь не двох хвилин, змінюючись лише динамічно.
Взагалі однією з головних проблем альбому можна назвати рифове повторення. Вони кружляють і кружляють з рідкими паузами, в яких звучать дійсно красиві мелодійні елементи.
Трек Feel нагадує пост-хардкор, зіграний з роковою прямолінійністю. Але це слухати складно — 6 хвилин занудства, на жаль, переважують 3 останні хвилини чуттєвості й краси. Така сама ситуація відбувається і з треком Hands Resist Him, на якому найцікавіше заховано в самому кінці. Щоб почути красу, треба добре почекати (або просто проклацати пісню). І так — весь альбом, крім пісень Excited і Apathy.
Бути рок-зіркою — це не вічний угар і рок-н-ролл. Іноді це і тіснота, постійна дорога, стрес, а зірковий час триває півтори-дві години на сцені з не самим топовим звуком.
Однак є одне «але», яке криється у концепції альбому. Ідея платівки — це переживання турового життя музиканта, коли творчість перетворюється на рутину. Автобус — концерт — їжа/алкоголь — сон — автобус — концерт, і так по колу у тій самій компанії. В офісі принаймні можна відпочити вдома від колег.
Виявляється, бути рок-зіркою — це не вічний угар і рок-н-ролл. Іноді це і тіснота, постійна дорога, стрес, а зірковий час триває півтори-дві години на сцені з не самим топовим звуком. І якщо подивитися на альбом з цього боку, то вся конструкція під назвою Pilgrims повністю відображає страшний тягомотний процес подорожі музиканта-пілігрима з точки А в точку В у занедбаному бусіку.
Проте, в цьому «але» є ще одне «але» — сама ідея може бути цікавою тільки такому ж музичному планктону, тобто одиницям. Вона взагалі не корелює зі слухачем. А про світ, в якому актуальних/важливих/болісних тем і так хоч греблю гати, й казати нічого.
Звичайно, кожен має власний больовий поріг, та у випадку Stoned Jesus сповідь перетворюється на скаргу. «I need shower and sleep, then I’ll live another day», — співає Ігор Сидоренко. Ну, а я на голодний шлунок пишу цей текст, у мене закінчились цигарки, кава, купа дедлайнів. Якщо я запишу про це альбом, він буде цікавий? Навряд. Ідея альбому бентежить тільки самого Ігоря Сидоренка та його близьких, і лише наповнює музику, додає кольору, але не впливає на загальне враження.
Pilgrims міг би стати новим етапом у дискографії Stoned Jesus і найбільш експериментальним записом гурту. Тут можна почути прагнення подружити жанри від пост-хардкору з притаманними йому диссонансами до майже сладжу, майже-грув-металу і майже-прогресивного року — і це майже вдалося, та експеримент недопрацьований. В інтерв’ю публіцисту Олександру Пролетарському Ігор говорив про творчу кризу, в якій перебуває. Звісно, ми бажаємо музикантові скоріше її подолати, взяти себе в руки і надавати всім дроздів.
Дивіться також, як Ігор Сидоренко розповів нам про створення кожної пісні з альбому Pilgrims.