Від пост-панку до «дебілізму»: еволюція українського гурту Small Depo

Новий альбом гурту Small Depo спровокував роздуми на вічні теми самотності та відчуження. Однак виявилося, що не все так просто, і альбом під назвою «Дебільний» має секрети, які від нас сховати не вдалося.

Дуже коротко про підйом, занепад і відродження західного постпанку

Колись давно, у 1970-х роках, британцям дуже набрид панк і вони вимагали нових героїв. Довго чекати не довелося, і вони з’явилися — їх звали Siouxsie & The Banshees, Public Image Ltd, Bauhaus, The Cure та Joy Division, які започаткували невелику, але впливову епоху постпанку — похмурої і поетичної музики.

У 80-х постпанк трансформувався у готик-рок і розчинився в інших жанрах, і здавалося б, про нього можна забути як про окремий музичний напрямок. Однак у 2000-х він зненацька відродився — звісно, з поправкою на сучасність. З’явилися Interpol, The Strokes, The Killers, Kasabian і ще купа гуртів, яких чомусь  почали причисляти до так званого постпанк-рівайвлу — відродженню постпанку. Хоча, точніше було б назвати це наближенням до нього.

Також коротко про «Нову сибірську хвилю»

На пострадянському просторі постпанк міцно асоціюється з гуртом «Кіно». Трагічна загибель Віктора Цоя залишила після себе цілі стіни плачу і поклоніння. Однак у Росії 2000-х та 2010-х з’явилася купа гуртів, які майже повністю відтворювали естетику постпанку. Напрямок отримав назву «нова сибірська хвиля». Motorama, «Буерак», Ploho, «Сруб», «Городок Чекистов» — ці гурти намацали емоційний стан молоді в своїх занедбаних регіонах і стали такою собі копією копії.

Це нагадує історію Joy Division. У документальному фільмі про них від режисера Гранта Джі велику роль у формуванні постпанку відводять їхньому місту — Манчестеру. Лунає навіть фраза, що Joy Division вивів Манчестер на одну орбіту з Ліверпулем — батьківщиною The Beatles. Постпанк — музичне дзеркало депресивних індустріальних міст, яким і був Манчестер у 1970-х.

Здається, що харківсько-київський гурт Small Depo вирішив вивести свої міста на ту ж саму орбіту, що і їх легендарні попередники. Цікаво, що гурт (чи його послідовники) також дуже уважні до міста і лишають на ньому свою мітку в буквальному сенсі. Чи бачили ви напис балончиком «Дебильный» у різних місцях Києва?

Початок і еволюція Small Depo

Small Depo почали свою подорож у 2014 році, випустивши однойменний міні-альбом і доповнивши його повноформатником Brodyaga. Музика цього періоду нагадувала «ґвалтування» померлих зірок постпанку і копіювання симулякрів одночасно. Однак треба віддати належне: самоідентифікація Small Depo як homeless postpunk («бездомний постпанк») досить гарно підходило їхній музиці, незважаючи на те, що це все одно був реверанс класиці 70-х. Монотонна, тривожна музика з приглушеним, немов відстороненим вокалом і екзистенційними текстами — не новинка для обізнаного слухача, знайомого з творчістю все тих же Joy Division.

Однак на новому альбомі «Дебільний» гурт Small Depo вирішив змінити себе. Не радикально, без гучних заяв про унікальність і революційність. Чутно, що Small Depo поступово відходять від постпанку в бік альтернативного року. У деяких піснях з’являються важкі рифи, непритаманні цьому жанру, а сам альбом звучить прилизано на відміну від релізів колег за цехом. Гурт перейшов ту межу, де постпанк потроху втрачає себе, хоча до повної відмови його органів ще далеко.

І саме з «Дебільного» вийшла яскрава та міфологічна історія, яку коли-небудь занесуть до енциклопедії української музики.

Вічний сюжет про вічного бродягу

Мабуть, теми блукання та самотності ніколи не відпустять гітариста й автора лірики Максима Іщенка до тих пір, поки він не придбає собі квартиру. У текстах він експлуатує нескінченні мотиви пошуків та себе у світі, однак це постійні романтичні теми, що тягнуться ще з ХIII століття. А саме з легенди про «вічного жида» Агасфера. Він не дозволив Ісусу Христу, що ніс хрест на Голгофу, притулитись до стін свого дому і перепочити. За це Агасфер був приречений на вічне життя, блукання і людське презирство. У пісні «Юность» з Антоном Слєпаковим є ледь не прямі поетичні відсилки до цього:

Історія харківської легенди Олега Мітасова

Окремо потрібно зупинитися на пісні «Был замечен», що присвячена легенді Харкова Олегу Мітасову. Його називають ледь не першим харківським вуличним художником, однак це було не бажання самовираження, а психологічна проблема. Імовірно, Мітасов хворів на шизофренію. У 80-х роках він почав малювати по всьому місту таємничі написи, серед яких особливо виділялося зловісне словосполучення ВЕК.ВАК.

Також він повністю покрив написами та малюнками свою квартиру, а фотографії його холодильника та піаніно стали культовими. Олег Мітасов помер від туберкульозу в 1999 році, а його моторошна спадщина була знищена. Однак у Харкові ще можна знайти дивні написи.

«Был замечен» — це спроба проникнути у голову Мітасова та подивитися його очима на світ і на самого себе. Чим далі він міркує, тим більше заплутується в своїй голові, починає сумніватися у реальності.

Цікаво, що куплети виконує Женя «Курган» Володченко з гурту «Курган feat. Агрегат». Здавалося б, чого можна очікувати від співавтора текстів про «пострижись як в прошлий раз» та «сільську драку»? Однак тут репер показує себе зовсім з іншої сторони, причому як поетичної, так і емоційної. Без фірмового суржика не обійшлося, однак він губиться на фоні музики і тексту. «Был замечен» — найпронизливіший трек альбому.