Тексти

Цілий рік старалися: як СЛУХ змінює підхід до музичної журналістики

Максим Сердюк
988

Онлайн-журналу СЛУХ виповнився рік. Ми перевіряли і себе, і музичну індустрію, і своїх читачів на здатність змінюватись і підлаштовуватись.

Рік тому в колонці головного редактора я писав, що ми хочемо бути сміливими та називати речі своїми іменами, хочемо викликати дискусію серед поколінь і поглядів — тобто створювати для читача унікальний досвід. За цей рік ми пройшли купу радіоефірів, отримали премію як найкраще музичне онлайн-видання від форуму Kyiv Music Days, обійшли інші музичні ЗМІ за кількістю підписників у соцмережах, а дві наші лекції зібрали аншлаги. Непоганий розвиток за рік діяльності. Озираючись на свої минулорічні обіцянки, ми хочемо зрозуміти, чи досягли своїх цілей.

СЛУХ як живий організм і платформа для дискусій

Ми завжди хотіли відрізнятися. Перше онлайн-видання нашої редакції Muzmapa постійно загравало з музичною індустрією. Ми писали сміливі рецензії, видавали несподівані багатоструктурні та складні матеріали. Однак все це призначалося лише для обмеженої кількості людей. Наша аудиторія перетиналася з аудиторією інших музичних видань.

Майже кожне онлайн-видання мріє стати платформою для дискусій, запам’ятатися, провокувати читача на роздуми й висловлення думки. Кожен артист мріє залишатися на слуху і не загубитися у перевантаженому інформаційному полі. Коли наша редакція спільно з concert.ua започаткувала онлайн-журнал СЛУХ, ми поставили собі мету вийти за рамки тусовки обізнаних в українській музиці. Ми хотіли розширити аудиторію, показати, що українська музика, концертна індустрія та шоу-бізнес — це не лише переписані прес-релізи. Чи вдалося нам це? Вважаю, що так.

Ми знайшли золоту середину між інформативністю, легкістю, критикою та глибиною. І не боялися експериментувати. Чому б не написати маленький скетч замість сухої новини про новий альбом Arctic Monkeys? А якщо зробити цілу гру, де ONUKA сортує сміття, щоб підтримати екологічну ініціативу? Або ж подивитись УСІ кліпи Тіни Кароль і Олі Полякової без звуку і роздивитися в цьому окрему історію? Чи візуалізувати інстаграм Дрейка та Hurts, якщо б вони жили та працювали в Україні? Або ж, наприклад, взяти інтерв’ю у довічно ув’язненого про музику та ізоляцію? Та, звісно, складати плейлісти, робити багато відеоконтенту та створювати нову історію разом із українськими виконавцями різної популярності. До речі, напишіть у коментах, який ваш найулюбленіший матеріал чи відео.

Все це — зміна фокусу на звичні речі та формати. Поки вузькопрофільні українські музичні видання обмежували себе класичними підходами у вигляді рецензій, підбірок з новинками музики та інтерв’ю, ми загравали з неповороткою музичною індустрією і різними артистами, змушували їх виходити зі своєї зони комфорту. І вони це робили і роблять — зі скрипом, з задоволенням, побоюванням чи повною зацікавленістю.

Як СЛУХ змінює артистів, музичну індустрію і себе

Ми як музичне медіа маємо можливості, які відсутні на суто інформаційних майданчиках на зразок телебачення і радіо, що доносять тільки контент артиста. А ми створюємо навколо них щось нове, таке, чого вони не відчувають у рафінованому музичному медіапросторі. Іноді це набуває хворобливих і незручних форм, іноді виходить смішно та мило. З кожним великим текстом ми виходимо з нашої зони комфорту та просимо аудиторію і артистів зробити те саме.

Еволюція образів, критика, тлумачення символів і смислів, дослідження феномену, фіксація контекстів — це ті речі, які ми хочемо створювати. Саме вони рухають процеси в індустрії, створюють її розуміння. Ми можемо як розвинути конфлікт навколо артиста, так і органічно з ним взаємодіяти.

У цих випадках СЛУХ приймає на себе удар і від читача, і від артиста. А виграють від цього усі

Ми висловлюємо свою думку, залишаючись чесними, і отримуємо увагу, перегляди та залучення. Читачі/глядачі — емоцію. Артист — обговорення і впізнаваність.

Ми не боїмося торкатися гострих та незручних тем. Я запропонував Олександру Варениці висловити свою думку про те, чому підліткам чхати на українську музику. Цей матеріал став найбільш резонансним та обговорюваним у нашій практиці, як читачами, так і музикантами. Наш редактор Даня Панімаш подивився 10-хвилинний фільм про гурт [O] і написав статтю про відсутність його індивідуальності — і фронтвумен гурту Оля Чернишова відповіла на поставлені питання на своїй сторінці в фейсбуці. Причому так, що весь гурт розкрився як особистості більше, ніж у своєму ж фільмі.

Ми зробили наш наймасштабніший на сьогодні проект — документальний фільм-інтерв’ю про український шоу-бізнес. Ната Жижченко, Євген Філатов, Іван Дорн, Михайло Ясинський, Юрій Нікітін, Марко Галаневич, Ірина Горбань, Ірина Горова, Олексій Потапенко, Олександр Варениця та Віталій Дроздов розказали свої думки про найболючіші точки української музики. Іноді болісні, іноді незручні, але однозначно варті уваги. Якщо ще не подивилися, запрошуємо до перегляду та обговорення, нам важливі ваша думка й підписка на канал.

І це, мабуть, найважливіше, для музичного видання — коли усі складові залучені до процесів, від музикантів і журналістів до фанатів, звичайних читачів та різних медіаперсон.

Що таке хайп і чому він важливий

Видання змагаються за увагу та інтерес читача. Перемагати будуть ті, хто буде писати ЦІКАВО про ВАЖЛИВЕ. Головне для медіа — звертати на себе увагу. І тоді, що б артист не випустив, це має набагато більше шансів стати помітним. І хайп — це якраз такий інструмент, який дозволяє утримувати увагу.

Хайп — це свого роду акціонізм. Ми дивимось на те, що відбувається навколо, та інтегруємо в наш контент. Причому не тільки в сфері музики. Це може бути будь-яка новина, яку обговорюють в суспільстві. Однак неможливо робити хайп, попередньо його не продумавши. І найголовніше — не висмоктувати з пальця. Коли ми працюємо з хайповою темою, ми ретельно продумуємо всі деталі та можливі наслідки, тому що завжди є ризик, що і читач, і артист відвернуться від нас. Або ж матеріал буде виглядати безглуздо.

Хайп стоїть на трьох китах:

  1. Почутті гумору

  2. Щирості

  3. Сміливості

Великі артисти в більшості намагаються виглядати надто правильними, бути таким собі прикладом для наслідування (або ж такими їх роблять піарники). Великі артисти бояться бути собою, тримаючись за свій усталений образ, який ми намагаємося розхитати. Яскравий приклад — відео «По плюсах» з церемонії нагородження премії YUNA.

Ми часто використовуємо клікбейти. Клікбейт — не гріх, якщо він виправданий і несе за собою сенс. Перед публікацією я перечитую усі заголовки й підводки, щоб зрозуміти, чи це чіпляє і є актуальним наразі. Яскравий приклад — історія з Христиною Соловій. Три публікації з різним посилом, від іронії до відвертості на межі з нахабністю і розгорнутою рецензією, викликали полярні відгуки від читачів. Саме завдяки тому, що СЛУХ привернув увагу до своєї подачі матеріалу, ми одночасно привернули увагу і до альбому співачки навіть тих людей, які б його не послухали.

Тому для нас важливо бути цікавими і трохи нахабними для артистів і для читачів. Бо ми формуємо міст між ними.

Музичні медіа перебувають поки що в самому низу за шкалою привабливості для великих виконавців і брендів. Проте саме вони створюють комунікацію з артистами, роблять їх ближчими до аудиторії, створюють обговорення і будують нові сенси.

Найважливіша умова виживання і для артиста, і для медіа — це завжди бути на слуху. Тобто просто бути цікавим.

І я бачу, що нам це вдається.

А нашу річницю ми вирішили відсвяткувати красиво. 21 червня ми презентуємо у Києві романтичних і повітряно-ніжних Rhye. Приходьте до нас і залишайтесь на слуху.