Тексти

Продається тіло, або Шоу-бізнес на інстинктах

Данило Панімаш

Якщо вдивитись у світову музичну сцену, то можна побачити, що переважна більшість поп-контенту зав’язана на сексуальності. І співаки, і співачки перетворюють себе та один одного на об’єкти сексуального бажання, привертаючи увагу більше до свого тіла, ніж до вокальних даних чи музики. Дуже часто ця сексуальність стає агресивною і повністю заступає все інше.

Об’єктивація — це коли в вашій уяві жінка або чоловік перетворюються на предмет чи товар для будь-якого використання, без урахування її чи його особистості, здатності переживати почуття. І в цьому особливо допомагає сучасна поп-культура з продюсерами та маркетингом. Це нескінченна історія боротьби первісних тваринних інстинктів із вихованням поваги до людей навколо. Вона триває на усіх рівнях соціального життя, і, на жаль, закінчиться ще не скоро.

Суспільство неминуче дробиться на гуртки і починається війна всіх проти всіх. Хтось каже, що нічого поганого немає в тому, що майже гола співачка на екрані домінує над якимось непримітним чоловіком, це ж круто, так їм, покидькам-ґвалтівникам, і треба. Хтось кричить, що жіночі груди та чоловічі сідниці існують лише в мізках тих, хто на це звертає увагу. Ще хтось публічно висловлює свої сексуальні фантазії, не приховуючи домінантної тваринності; ще можна почути зовсім вже маргінальні тези на кшталт «самі провокують, то хай не ображаються».

Серед цієї сварки принципів дуже складно розчути голос розуму, тому що все пов’язано одне з одним. З одного боку психологія, соціологія, боротьба за рівноправність статей, а з іншого — байдужий ринок шоу-бізнесу, маркетинг, гроші та смаки цільової аудиторії. Тож ми вирішили розпитати обидва табори — тих, хто постачає сексуальний контент, і тих, хто турбується про рівноправність у світі. Що таке напівоголена людина у музичному кліпі: норма чи пережиток минулого?

Ірина Славінська, журналістка, громадська діячка, координаторка кампанії проти сексизму «Повага»

Жіноче тіло в масовій культурі (наприклад, у поп-музиці) може використовуватися як інструмент продажу: скажімо, продажу певної пісні її споживачам. От тільки свіжі дослідження показують, що секс більше не продає. Але хто ж їх читає?

Об’єктивація спирається на «мачизм», тобто апелювання до «традиційних рис» так званого «справжнього чоловіка» — агресії, розкутості, грубості. В таких умовах можливе існування кліпу, де декілька хвилин показують жіночі тіла в купальниках, поки чоловічий голос приспівує «сонна дала мені». Або ж кліпу, де прищаві виконавці наспівують: «Я за волосы тащу тебя к себе домой». Звичайно, тут ідеться не так про сексуальність, як про нормалізацію насильства.

Добра новина полягає в тому, що чимало споживачок більше це не купують, тобто не готові власною гривнею підтримувати сексистський контент. Я, як координаторка кампанії проти сексизму «Повага», роблю цей висновок за допомогою повідомлень, які ми отримуємо щодня. Жінки та чоловіки пишуть, як їх обурює те, що вони бачать на екранах телевізорів, у медіа та в рекламі. Колись ця хвиля усвідомлення докотиться і до українського шоу-бізнесу.

Дані щодо кількості жертв домашнього та сексуального насильства красномовно свідчать про те, що частина суспільства терпимо ставиться до ідеї про жінку як «м’ясо» та безвольний сексуальний об’єкт. І мені прикро, що нормалізація такого ставлення відбувається, в тому числі, за допомогою музики та кліпів.

Я не фахівчиня з риторики поп-культури, але ще до флешмобів #янебоюсьсказати1, #metoo2 чи справи Вайнштайна можна було помітити, що зірки шоу-бізнесу готові артикулювати власну громадянську позицію з низки питань. Леді Гага вже давно співала про різноманіття і толерантність, так само не перший рік тривають дискусії про Ріанну як феміністку, а Опра Вінфрі не перше десятиліття особистою бере участь у найгарячіших дискусіях…

Хтось усвідомив це постання особистої ангажованості та боротьби лише під час скандалу навколо домагань Гарві Вайнштайна до акторок. Звичайно, ця історія зовсім не про секс, а про те, хто має владу. Якщо владу має продюсер, він відчуває впевненість у тому, що може безкарно примушувати до сексу підлеглих, залежних від його рішення жінок: акторок, співачок та інших. На тлі цієї історії вкотре розгорнулася дискусія про розмір гонорарів і те, що голлівудські зірки-чоловіки отримують більше грошей за зйомку, ніж зірки-жінки. Саме тому я з цікавістю буду стежити за розвитком благодійного фонду Time’s Up.

Алан Бадоєв, режисер, кліпмейкер, продюсер

Людина в принципі від самого початку бажає їсти, сексу і видовищ. У цьому немає нічого нерозгаданого. Ми всі живемо на цих пристрастях.

Секс — це дуже серйозний важіль управління, і артист, як інструмент, часто втілює в собі думки інших людей, доповнюючи їх особистою сексуальністю. Ми показуємо сексуальність, тому що глядач хоче її бачити, адже за сексуальністю в кадрі дуже цікаво спостерігати.

Навіщо шоу-бізнесу позбавлятись цього аспекту? Моє життя, наприклад, переповнене еротичним напруженням, і я не розумію, чому потрібно робити відео і музику асексуальною. Більш того, немає тенденції на зниження «градуса еротичності», тому що так було і буде завжди. Людина хоче бачити щось красиве, хвилююче, сексуальне.

Сексуальність легко продається. А продається легко тому, що це дуже хвилює глядача. Все дуже просто!

Висновок

Сексуальність сама по собі не є чимось поганим, адже це в будь-якому випадку частина життя. А от відверта пропаганда насильства, мізогінії у текстах чи у кліпах, навіть в ігровій або жартівній формі є неприпустимою, тому що має вплив на поведінку слухача. Після потужної серії скандалів навколо сексуальних насильств у 2016-2017 роках відвертий сексистський контент і навіть відверта сексуальність потроху перестають бути предметом інтересу з боку споживача. Акценти все більше зміщуються з тіла на особистість. Проте досі є запит на секс і сексуальність від переважної частини суспільства.

Поп-культура, судячи з усього, ще не скоро буде спроможною існувати без сексуальності, тому що вона — одна з її найбільш хвилюючих складових, яка все ще купується і продається.