Інтерв'ю

«Мій слухач хоче слухати нову українську музику, але не тільки ONUKA»: велике інтерв’ю Zbaraski

Максим Комлєв
Ярослав Друзюк
1634

Поціновувач кави і «чорної» музики, український виконавець Zbaraski порівнює Київ та Львів, розмірковує про своє коріння та розповідає, чому дебютний альбом чекав виходу два роки.

Zbaraski — саундпродюсер і виконавець, який влітку випустив дебютний альбом «Bo Ya Tak Khochu». Неочікуваний для нашої сцени сплав старого ритм-енд-блюзу, соулу та хіп-хопу з українськими текстами вже зараз можна назвати одним із найцікавіших альбомів року.

У спільному проєкті з сайтом про кавову культуру Blackfield Coffee ми підготували перше велике інтерв’ю артиста. Редактор «Слух» Максим Комлєв та редактор Blackfield Ярослав Друзюк розпитали Zbaraski про «Твін Пікс» як натхнення, фристайли біля мікрофона та найкращу чашку кави у його житті.

Цей матеріал ми підготували за підтримки бренду Black.
«Black – це свіжообсмажена кава в зерні та чашці. Її створили люди, що фанатіють від доброї кави і власноруч відбирають, імпортують та обсмажують зерна, щоб створити палітру особливих смаків, у якій кожен знайде щось для себе».

Ярослав Друзюк: Перше і найбільш важливе запитання. Як це – бути людиною, яка ввела в український культурний контекст слово «аеропрес» (пристрій для ручного приготування кави, – прим. ред.)?

[Сміється] Я не думаю, що робив це свідомо, коли записував трек. Я просто висловлювався перед мікрофоном на тему, яка була в мене в голові. Просто тоді я щойно повернувся з «Альтернативної кави» — це такий плейс, де я п’ю каву. Тому мене пробило саме на ці слова.

Ярослав: Це ж особливість твоєї творчості, так? У тебе багато зав’язано на фристайлі.

– Усе правильно.

Ярослав: На продовження розмови про пісню Cofein. Є уявлення про те, що кава — це один із небагатьох суспільно прийнятих наркотиків. «Бо я так хочу» – це про маленькі подарунки, які ми робимо собі – нехай і чашкою кави?

– Я одразу скажу, що я не фахівець у кавовій сфері, тож не можу говорити про каву так, як про музику. Я просто люблю каву як напій. Мені подобається, як вона на мене впливає. І в цей конкретний період, коли я записував альбом і пив багато кави, це не було спеціально. Я просто дуже любив каву у той час, для мене кава тоді була певною винагородою.

Назва «Бо я так хочу» з’явилася ще за рік до виходу альбому. Тоді я активно користувався додатком Swarm, якось зачекінився із підписом «П’ю багато кави, бо я так хочу». Це просто думка, просто фраза. Знаєте, буває, ідеш по вулиці, ловиш себе на якійсь думці і хочеш нею поділитися. Пишеш у соцмережах чи просто собі нотуєш. Я вирішив зберегти цю думку.

Ярослав: Чим для тебе загалом є кава?

– У мене ціла історія стосунків з кавою. У студентські роки я взагалі не розумів, як люди можуть це пити. До кави прийшов із часом. Із музикою теж так буває – є альбоми, до яких ти приходиш із часом. Наприклад, переслуховуєш альбоми, які слухав у ранньому віці – і зовсім інакше сприймаєш музику та слова. Тому до кави я прийшов, я відчув цей напій з віком. Думаю, це питання дорослішання.

Максим Комлєв: А з якими альбомами у тебе так було, наприклад?

– Перше, що спадає на думку – The Marshall Mathers LP. Eminem я слухав десь з дванадцяти років. Але по-справжньому зрозуміти, про що цей альбом, я зміг лише з часом. Грубо кажучи, там жесть відбувається. І зараз я розумію, що у дитячому віці слухав ці жахливі речі [cміється].  Я про це жодним чином не шкодую, просто я про це не знав, бо не знав англійської мови на такому рівні, як зараз.

Максим: Щодо кави та залежності. Твоя пісня Motory – вона ж про цю дику залежність від музики, коли ти свідомо захищаєш себе від сторонніх звуків між прослуховуванням музики. Чи не шкідлива така залежність?

– Я не сприймаю залежність від музики саме як залежність. Я люблю музику. Вона будує мій день, мої маршрути, вона завжди поруч.

Чи залежний я від чогось… Зараз – ні. Я взагалі кожен рік чи два назавжди відмовляюсь від чогось, що негативно впливає на мій розум чи тіло, щоб впустити в життя щось хороше.

Щодо пісні Motory. Це не трек про перенасиченість музикою. Там з тексту зрозуміло, що мене бісять автомобілі у Львові. Мені не подобається, що їх тут так багато. І в пісні я просто розповідаю про вечірню прогулянку містом, коли все, що я чую, це звуки авто навколо.

Ярослав: Ти з тих людей, які п’ють каву для того, щоб отримати енергію? Чи для тебе це щось інше?

– Мені просто подобається, як кава на мене впливає. Я люблю картинки з Tumblr, і в поєднанні з ефектом кави це те, що мене надихає найбільше. Мені не потрібно їхати на гори, на море чи дивитися якийсь крутий фільм. Вистачає цієї комбінації – кава і картинки.

Однозначно, є окремі інфлюенси на зразок серіалу «Твін Пікс». Але ідеї у першу чергу приходили після цього процесу: п’ю каву, дивлюся картинки, беру мікрофон. Я не тільки фристайлив, а й думав, як подати цей трек, під яким кутом. Можна сказати, вмикав актора, який повинен був зіграти цю роль. Якщо слухати треки окремо, можна почути, що подача голосу відрізняється. І я робив це свідомо: намагався зробити так, щоб у кожному треку мій голос звучав інакше. Могло бути так, що годину я шукав ідею, а потім ще протягом трьох годин ламав рот, щоб правильно подати трек. І кава мені допомогала знаходити цей образ.

Максим: Твій альбом був готовий ще два роки тому, але вийшов лише зараз. Така пауза – це перфекціонізм? Наскільки ця риса властива тобі у житті?

– Так, я в житті ще той перфекціоніст. У квартирі і навіть на моєму ноуті все має бути на своїх місцях, у своїх папках. Те саме і в музиці.

Коли я розумію, що процесс запису мене не відпускає, я шліфую роботу до останнього. Інакше моя природа просто не дозволить мені зробити. Так було з альбомом.

Два роки тому я був упевнений, що люди не готові до цієї музики. Навіть мої друзі, яким я вмикав альбом, не до кінця розуміли, що відбувається. Напевно, я й сам не був готовий його видати.

Ярослав: Ти багато в чому обличчя нового молодого Львова. Умовно, цей сегмент хіпстерів і айтішників, які працюють у креативних індустріях, можуть дозволити собі щодня пити хорошу каву і їздити до Берліна. Наскільки для тебе важливе це публічне сприйняття? Наскільки ти при цьому транслюєш себе і наскільки намагаєшся вгадати, яким тебе хоче бачити аудиторія?

– Перш за все, хочу сказати, що я не зі Львова [сміється]. Я народився у маленькому містечку в Тернопільській області, яке називається Підволочиськ. Я тільки сьогодні думав про це, що, певно, неправильно, без львівської прописки говорити, що я зі Львова. Те, що я живу тут сім-вісім років – це окей. Але…

Ярослав: Але ти відчуваєш себе львів’янином?

– Я відчуваю себе львів’янином, але водночас пам’ятаю, звідки я, і абсолютно цього не соромлюся. Розумію, що для медіа чи людей «підволочиський виконавець» нічого не скаже. Такі реалії в Україні. Думаю, що це зміниться. Але ці питання я для себе ще обдумую.

Стосовно іншого запитання – насправді, коли я пишу музику, то не думаю про відгуки і про те, як її сприйматимуть люди. Чому я не випустив цей альбом два роки тому? Тому що думав, що люди не зрозуміють мою музику. Думав, що люди не готові. Тому я реально робив те, що хотів. Хоч і розумів, що 95% людей просто не почують тексту. Усе ж вирішив закинути тексти на Genius і просто в мережу. Але зробити так, щоб мене зрозуміли – першочерговим це не було. Головне було зробити так, як я хочу.

Ярослав: Bo Ya Tak Khochu.

– Тому що в мене було таке бажання, так. Я цілком довіряю своєму бажанню в музиці. Для мене не є показником те, як хтось сприйме [мою музику] у майбутньому.

Максим: А що змінилося за два роки? Чому цей альбом зараз має знайти слухача?

– Я і моє ставлення до альбому змінилося. Я знову його послухав і зрозумів, що маю ним поділитися. Не в останню чергу через розуміння того, що за ці два роки в Україні не з’явилося подібної музики.

Максим: Коли я слухав альбом, то чітко розумів, що його сприйме лише певна група людей. Ти можеш описати свого слухача?

– Це цікаве запитання, тому що я почав уявляти свого слухача лише нещодавно.

Мій слухач — це молода людина, яка займається класною справою у своїй сфері і хоче слухати таку ж класну музику.

Пересічні люди в Україні не живуть музикою. Вони не шукають її на форумах і блогах. Вони звикли, що їм все подають на тарілочці. Тому мій слухач — це людина, якій цікаво почути мою музику, яка шукає таку музику українською і, якщо йому сподобається, він поділиться нею з друзями.

Мій слухач — це людина, яка хоче слухати нову українську музику українською мовою, але хоче слухати не тільки ONUKA.

Максим: Мені здається, що такий вальяжний і чіловий альбом неможливо записати в Києві. Ти міг би порівняти в цьому контексті ритми столиці та Львова?

– Сто відсотків. Такий альбом я би точно не зміг записати в Києві. І хоча я декілька разів збирався переїжджати, але в останній момент розумів, що це просто не моє місто. Львів мені цілком підходить.

Він у чомусь нагадує Одесу. Тут інший підхід до життя, найбільше людей лише в центрі, все якось спокійно. А у Києві навпаки. Це галасливе місто. Якби я писав альбом там, то пішов би в урбаністику, музика була б більш брудною.

Щоб ви розуміли: мій дім у Львові розташований чи не в саду. У мене з вікон видно зелень і квіти. І це все, що я бачу, коли пишу музику. Це точно вплинуло на настрій альбому.

Ярослав: Тебе часто запитують, чи хочеш ти бути Каньє [сміється]?  Умовно – перейти від продюсування на сцену.

– Я хочу займатися і тим, і тим. Обидва шляхи мені цікаві. Думаю, мені це під силу. Просто Каньє має велику команду, яка дозволяє йому займатися тільки музикою. Якби я міг робити тільки музику, а не мати три роботи, я б це тягнув легко. Але в мене, крім музики, купа завдань – реклама, промо, якісь ще штуки, які я не хотів би брати на себе.

Чи хотів би я бути Каньє? Так, хотів би. Але водночас хотів би бути собою. Не хотілося б звучати занадто пафосно. Я просто роблю те, що мені подобається, і люблю те, що мені подобається. Я розумію, що не можу читати реп, тому туди просто не лізу. А щодо музики – то це те, що мені подобається. І те, що, на мою думку, я можу робити добре.

Ярослав: Це, мабуть, найгірше, що можна запитати у людини, яка щойно випустила альбом. Але яким ти бачиш подальший розвиток свого проєкту?

– Це дуже просте запитання: я не знаю. Якщо відверто, я не можу до кінця визначитися, на чому варто сфокусуватися. Окремо я працюю з продакшном для різних артистів, намагаюся вийти з цим на американський та європейський ринок. Розумію, що мої треки за кордоном нікому не потрібні. Та з музикою набагато простіше: вона не має слів і не прив’язана до конкректного місця.

Мої плани з альбомом уже є: хочу зняти одне або два відео і виступити кілька разів з лайвом. Наприклад, ще один має бути у серпні. До того ж у мене є багато не випущеного матеріалу, є unrealeased із цього альбому – і цими роботами хочу поділитися. Напевно, восени буду викладати сингл.

А ще восени ми хочемо випустити реліз із моєю подругою Дарою Бурко зі Львова, яка зараз живе у Берліні. Вона ще не викладала треки, але, коли я був у Берліні, ми записали з нею матеріал.

Ярослав: І ще кілька бліц-запитань про каву та музику. Фільтр чи лате?

– Фільтр однозначно.

Максим: Illmatic (перший альбом Nas) чи DAMN (останній альбом Кендріка Ламара)?

– Уф, це складне питання. Але все ж DAMN. Ця музика вийшла в мій період, на відміну від Illmatic. Той вийшов, коли мені було 4 роки, і я доріс до нього лише зараз. DAMN — головне джерело музичного натхнення для мого альбому.

Максим: Обкладинку якого альбому ти б набив собі та де?

Freetown Sound від Blood Orange. Кімната, ліжко, дівчина обіймає хлопця, а на стіні висить плакат Майкла Джексона. Це моя улюблена обкладинка.

Не знаю, чи набив би я її. Тату в мене поки під питанням.

Ярослав: Можеш описати найкращу чашку кави у своєму житті?

– Я не можу сказати, що є одна чашка, яку можна було б виділити. Але щороку я переглядаю «Твін Пікс» 24 лютого, коли вийшов перший епізод серіалу. Власне, тому і сингл Cofein також вийшов 24 лютого. Я переглядаю «Твін Пікс» із кавою – і тоді чашка кави мені здається однією з найбільш смачних. Головний герой і багато інших персонажів постійно п’ють каву, і тобі здається, що ти п’єш із ними. Від цього кава стає ще смачнішою.

Ярослав: Під «Твін Пікс» береш фільтр?

– Так. Або просто заварюю в турці.

Максим: Alina Pash чи alyona alyona?

– Шоколадка «Оленка».

Фото: Kris Voitkiv