Його якось вистежили?
Це була якась прайд-подія. Не марш, а лекція, начебто. Вони його чекали, ну і по ньому зразу видно, що він гей.
Я був здивований тим, що у Берліні чоловіки якісь добрі. Я повернувся до Києва і ще три дні не міг звикнути до того, як наші чоловіки дивляться на всіх навколо, ніби вивчають і засуджуть. Я думаю, що не тільки для геїв, але і для чоловіків в принципі дуже складно один із одним взаємодіяти через проблеми з его, токсичною маскулінністю.
У Берліні я їхав на вечірку в жіночій нічній сорочці, на мене дивилися з цікавістю, говорили компліменти. Ніякого негативу, жодного злісного погляду. А тут чоловіки дуже злі.
З психоаналітиком я намагаюся зняти захисти, які побудував у дитинстві. «Потрібно ходити ось так, потрібно дивитися ось так, потрібно не проявляти свою сексуальність, не видавати себе». Усе це дуже збіднює життя. За допомогою музики я теж намагаюся скинути з себе ці сто незрозумілих одежинок і бути собою повністю.