Тексти

Чи потрібні українському музиканту шоукейси — колонка Саші Буля

Саша Буль
1026
У 2018 році сінгер-сонграйтер Sasha Boole представляв Україну на Eurosonic Noorderslag. Мова йде про найбільший шоукейс-фестиваль Європи, який проходить у місті Гронінген (Нідерланди). Шоукейс — це культурно-розважальний захід, на якому виступають музиканти з метою звернути на себе увагу ЗМІ та просувати свою творчість.
Виступи Sasha Boole в рамках фестивальної програми двічі збирали переповнені зали, а позапрограмний концерт у костелі Der Aa-Kerk транслювали на національному телебаченні Нідерландів і записали для культової програми 2 Meter Sessions, що приймала Radiohead, Foo Fighters, Coldplay та багато інших.
Виступ Sasha Boole позитивно відзначила низка європейських музичних медіа, зокрема Noisey. А музичний блог Muzileaks розмістив його на шостій сходинці в рейтингу найкращих виступів шоукейсу.

Цей текст назрівав у моїй голові кілька років, та я б вважав його неповним, якби говорив про шоукейси, не відвідавши найбільший з них на континенті — Eurosonic.

Коли в кінці 2018 року мою заявку на участь прийняли, то крім гордості, що розпирала груди, та нав’язливих фантазій про те, що я робитиму із заробленими мільйонами після підписання контракту із мейджор-лейблом, я відчув і полегшення у передчутті того, що нарешті зможу відповісти на питання: чи не переоцінені шоукейси як такі?

Не переоцінені. Правда, лише в тому випадку, якщо вмієш здорово оцінювати власні сили і розставляти пріоритети та цілі. Це не місце для пустих балачок на кшталт: «Ну я хотів би, може…» чи «Та ми тут поки пробуємо…». Делегати, що приїхали на Eurosonic, цінують свій час і хочуть чути конкретику. А ще краще, якщо вимоги поставлені чітко, а також є визначені пропозиції.

Не варто ніяковіти, коли одразу після «привіт» вас запитають, скільки в середньому людей відвідує ваші концерти в Європі, про приблизні кошти технічної реалізації виступу та про супутні витрати. Про тонкощі вашої творчої натури, духовних менторів та головних натхненників вони вже прочитали в інтернеті, не переживайте.

Варто чітко усвідомлювати, що бізнесу на будь-якому шоукейсі все ж більше, ніж культури. Це не з’їзд меценатів, а базар, як би прагматично це не звучало.

Я б волів не знати всіх цих нюансів і залишити це на команду менеджерів і агентів. Та за останні п’ять років мені доводилося бувати в абсолютно різних шкурах. На Eurosonic Noorderslag мої інтереси, окрім мене самого, представляли ще двоє людей. І це — катастрофічно мало, не дивлячись на те, що кожен викладався на 200%. Одна особа (мій польський менеджер) супроводжувала мене, допомагаючи вирішувати усі технічні та організаційні моменти, що виникали під час відеосесій, інтерв’ю, записів для радіо та телебачення тощо (а це основна частина дня). Темпи були шалені. Друга людина, Альона Дмуховська з Music Export Ukraine, відповідала за переговори, зустрічі, промо України як такої і заманювання потрібних людей саме на мій концерт із сотні інших, що відбувалися того ж дня. «Too many MC’s, not enough mics», — усе, як заповідали Fugees.

Я зі сльозами на очах спостерігав за роботою делегацій наших європейських сусідів. Деякі з артистів, яких вони представляли, виявились моїми хорошими друзями, яких ми неодноразово перестрічали в турах і які мені коротко розказали, як усе працює у випадку, коли державі не байдуже на експорт національної музики. Експортні офіси, культурні фонди та міністерства беруть на себе важливу роль глобального просування бренду країни на шоукейсі.

Грубо кажучи, кілька десятків людей працюють над тим, щоб серед шквалу івентів помітили саме їхніх артистів. Також вони пропонують певний обмін — виступи на локальних фестивалях, тури у своїй країні тощо. Це нормально — так працює крос-букінг. Ну, а команда безпосередніх менеджерів музиканта вже добиває локально, виловлюючи потрібних людей і працюючи з ними після шоукейсу. Про фінансову підтримку зі сторони країни я взагалі мовчу. У нашому ж випадку… Та ви й самі знаєте, як воно.

Загалом, я розділив би аудиторію шоукейсів на дві основні групи: наївні романтики, котрі одразу наводять великі імена, що начебто «вистрілили» на якомусь шоукейсі, і скептики, що дуже часто мігрують з першої групи після кількох безрезультатних спроб «вистрілити». Передбачувано, що істина десь посередині.

Є ті, хто абсолютно не вірить у шоукейси: вони або вже бували на подібних івентах і це не спрацювало, або ж не можуть поставити чітке завдання, в реалізації якого допоможе участь на «виставці талантів».

«Вистрілюють» зазвичай ті, хто приходить на шоукейс на хвилі хайпу. Ті, у кого, в принципі, вже і так все непогано. Там і матеріал хороший, і шоу. І команда, що працює з артистом, добре знає своє діло. Шоукейс — це своєрідний обряд ініціації, вихід в люди. Агенти ніби говорять: «Глянь, індустріє, кого ми випускаємо на арену. Як тобі?». Не хочеться нікого розчаровувати, та повірте, абсолютні ноунейми не стають суперзірками навіть після Eurosonic.

Є й ті, хто абсолютно не вірить у шоукейси: вони або вже бували на подібних івентах і це не спрацювало, або ж не можуть поставити чітке завдання, в реалізації якого допоможе участь на «виставці талантів». Виправдання на кшталт «мені і в андеграунді затишно», «там немає гравців із моєї ніші» я вважаю неприйнятними, оскільки гравці там, швидше за все, є.

У цьому якраз весь смак Eurosonic: на ньому можна зустріти і акул з Warner чи Live Nation, і фріків — одноособову концертну агенцію з невеличкого містечка у Франції, що має надзвичайно вузьку жанрову специфікацію і шукає гаражний панк-дует для співпраці. Такі люди часом набагато корисніші, ніж великі дядьки з лейблів зі світовим ім’ям.

Ще один делікатний момент — це очікування і реальність. Уявіть, що після кількох днів шоукейсу, на якому вам вдалося показати себе з найкращої сторони, ви повертаєтеся із мішком контактів, похвал та обіцянок. Якщо для артиста найважливіший момент в усій цій історії — це його 45 хвилин на сцені, то для агента — це наступні півроку після шоукейсу, коли з вищезгаданого мішка інформаціїї треба зробити хоча б жменьку контактів та обіцянок, що дійсно спрацюють.

Щоб розрядити увесь цей сумбур, розповім про свій найцікавіший, поки лише потенційний, букінг. Було далеко за північ і ми обговорювали моменти стратегічної співпраці із чеською делегацією в одному з переповнених барів. Я відлучився до вбиральні і біля пісуарів завів дружню розмову з, як потім виявилося, програмним директором фестивалю в Німеччині. Він позитивно відзначив мій виступ на шоукейсі (це вже після того, як ми відійшли від пісуарів) і простягнув мені пакетик з MDMA і візитку з проханням написати йому з приводу виступу в них на фестивалі. Побачимо, що з цього вийде. Як і з усього шоукейсу загалом.

Eurosonic — це своєрідне підбиття підсумків та розстановка планів на наступний рік в музичній індустрії. Тут відловлюють тенденції та намагаються передбачити хайп. Це подія без перебільшення світового масштабу. Прикро, що Україні цього масштабу поки не розуміють. Варто пхатися на шоукейси і Eurosonic зокрема? Так. А от чи варто робити це вже? Подумайте.

Читайте також про особливості роботи кліпмейкера в Україні