Діджеїнг без купюр: анонімно про вечірки, професію та наркотики

Про промоутерів-кидал

З грошима найобують усюди, але український електронщик завжди може дізнатися, до якого промоутера їде. Промоутерів не так багато, щоб обманювати музикантів. Ті, кого раз кинули на гроші, відразу зливаються зі списку. Раніше за часів drum’n’bass і Cinema в кожному місті був промоутер, який тебе б обов’язково кинув, і кожен з діджеїв в той час хоча б раз, але попадався. Зараз чи то завдяки фейсбуку, чи через те, що ком’юніті тісно спілкується, таких персонажів стає все менше.

Як вирішувати питання з «кидалами»

Вирішити грошове питання можна тільки якщо кричати про це наліво і направо до моменту, поки тобі гроші не скинуть. У 80% випадків гроші повертаються, але поступово — промоутер скидає тобі якісь копійки, потім пропадає на тиждень. Часто «кидали» — це 17-річні підлітки, які провели пару івентів, а коли з третім не вийшло, вони відключають телефон. Або неадекватні промоутери-наркомани за 30.

Про тих, хто застряг у минулому

У Львові був такий проблемний персонаж. Торчок, який у 36 років живе з мамою, діджей до мозку кісток. Це такий тип людей, які захворіли діджейством, але в них нічого не вийшло, причому частково через наркотики. Вони періодично намагаються себе реалізувати — зникають на рік-два, але потім знову десь спливають, роблять якийсь івент. Вони себе накрутили, що це «їхня справа» — особливо, коли в когось поряд з ними дійсно виходить цим займатися. Це такі персонажі, які один раз потрапили у Берлін або Москву на крутий івент, і так там і залишилися у часі. Вони досі  живуть вечірками 15-річної давності.

Про діджеїв та бандитські гроші

Перший діджей в моєму місті був бандитським діджеєм. Кримінальні авторитети відкрили клуб, придбали комплект «вертушок», програвач, і він почав там грати. Там проходили перші техно-вечірки на 100 чоловік, з яких половина була повіями. Згодом це переросло у повноцінну движуху. Тобто бандити створювали культурний простір, причому самі цього не розуміли. Охуітєльна історія, правда?

Про фестиваль «Схема»

Це абсолютно кустарний захід з великою ідеєю і крутою арт-дирекцією. Фестиваль сам себе виховав і сам собі виростив менеджерів, адміністраторів і музикантів. «Схема» перетворилася в команду людей, які можуть цим заробляти гроші. Це круто. По суті, цей захід робиться «на колінках», але має дуже сильний смисловий і візуальний образ.

Про JugendHub і поліцейські рейди

У JugendHub був треш і чад, і вже одразу було зрозуміло, що він скоро накриється. Так і вийшло — клуб не протримався і року. Його робили молоді хлопці, в яких крім амбіцій і фінансів нічого немає, ніякої ідеї. Такі люди діють «тут і зараз», роблять аби робити. Хлопці з вечірок переросли в клуб — це здорово, але вони їх робили десь півроку-рік, а це дуже мало. Такі проекти здуваються дуже швидко, в них один шлях – канути у небуття і не заважати тим, хто робить класно і по-справжньому. JugendHub нікому конкуренцію не складав. Тих, хто хотів їх накрити, вистачало — притому, що у них був нормальний «дах». Якби організатори робили вечірки років п’ять, то JugendHub простояв би довго. Набралися б досвіду, сформували свою двіжуху, люди б відфільтрувалися. Дехто приходив туди як у зоопарк — подивитися на обдовбаних наркотою малоліток, однак для цього є купа більш приємних місць.

Про Closer та Іллю Ківу

Мені здається, там була особиста ворожнеча між Ківою і Closer. Ківу дуже легко зачепити, ось у нього і принцип зіграв — «я вас закрию, і все». Але Closer представляє певну цінність. Люди багато років щось робили і доросли до свого місця, зібрали навколо себе багато інших класних людей, які допомагали клубу і будуть допомагати. І саме позиціювання місця було правильним від початку. Brave Factory, «Стрічка» — це клоузеровські фестивалі. Такий заходи з такими артистами вимагають дуже багато сил і великих вкладень. Closer доріс до такого рівня, що вже став помітним на музичній мапі світу. Про клуб пишуть світові музичні видання, і приплив закордонних артистів збільшується. Зараз Closer сам зацікавлений в тому, щоб на території клубу не було якоїсь жерсті.

Про наркотики в клубній культурі

У нас все відбувається так само, як і в Берліні, Чикаго, Парижі, Будапешті чи Москві. Я пам’ятаю час, коли в Києві майже не було наркотиків — це був десь 2010-2011 рік. А потім настало літо 2012-го, і під клуби по десять разів за ніч почали приїжджати «швидкі». Тоді завезли якусь величезну кількість наркоти, і вона вийшла на вулиці. Навіть під час Майдану наркотики були постійно. Вечірок майже не було, всі висіли вдома або на невеликих приватних і закритих тусовках — два охоронці, бармен, троє-четверо діджеїв і 50 осіб. Всі заходять у приміщення одночасно, щоб уваги не привертати, двері закриваються до ранку і ніхто нікуди не йде. Так було, коли війна тільки почалася. Було страшно.

Про наркотики всередині діджеїв і «чорні» райдери

Обдовбуються, звичайно, але все рідше і рідше. На вечірки збирається більше людей, і ти не можеш з косою пикою грати весь сет, тому що це позначиться на твоєму іміджі. Раніше на вечірках у 100 людей це було цілком нормально, багато хто грав упоротим. У сьогоднішній ситуації це вже нікому не потрібно. Наркотики — це невід’ємна частина клубної культури. Вони іноді включаються до «чорних» райдерів, але все залежить і від самого музиканта. Дівчат просять рідко, це було популярно раніше.

Про електронне ком’юніті

Проблема електронного ком’юніті в тому, що воно не об’єднується до кінця. Ще у 2016 році багато хто писав про те, що без ком’юніті діджеї як творча одиниця нічого не досягнуть, а учасники ком’юніті буквально за рік вже підіймалися вгору. Проте зараз найкращий час для двіжухи, тому що всі зрозуміли, що працюють на країну, представляють її на світовій карті електронної музики. Останні кілька років ніхто хоч палиці в колеса один одному не вставляє. Промоутери можуть дізнатися, коли і в кого важлива вечірка, щоб свою дату підлаштувати і домовитися.

Раніше такої тісної комунікації не було. Люди зрозуміли, що з’явилося багато місцевих героїв, чи це клуб, діджей або промоутер, які роблять багато роботи і яким потрібно допомогти — хоча б заплатити за вхід. Раніше я не ходив туди, де не було плюса, тому що звик до безкоштовних вечірок. Мені було важко змусити себе платити за вхід. Якщо ти у тусовці і тебе знають, то тебе завжди пустять безкоштовно. Зараз це вже не працює, і люди платять, тому що розуміють, що потрібно підтримувати рух.

Про те, як заробити діджеєм або електронним музикантом

Не потрібно плутати діджея і електронного музиканта. Я знаю юних (не дуже досвідчених у діджеїнгу — прим. ред.) хлопців, які живуть тільки на те, що грають. Вони всі кияни, квартиру їм знімати не потрібно і навіть у своїй двіжусі вони коштують 2-3 тисячі гривень за сет, грають 4 – 5 разів на місяць, що дає їм десь 10 тисяч гривень на пожити. В цьому немає нічого поганого. За кордоном хлопці, з якими ми починали, вже їздять на своїх машинах, турять Австралією і Новою Зеландією. А все тому, що в них круте ком’юніті зі стабільним припливом грошей, і всі вони дуже швидко стають на ноги. В нас цей процес занадто повільний, але добре, що він є.

Багато музикантів бояться піднімати собі гонорари. Якщо ти щось робиш і бажаєш за свою працю 300-500 баксів, тому що тобі потрібно в студію купувати апаратуру, потрібно купувати музику, платівки, то це виправдано. Однак є люди, які просять такі ж гроші, а самі ніхуя не роблять. Є ціла плеяда діджеїв, які «вистрілюють» незрозуміло чому. Вони не роблять нікому конкуренції і через рік-два здуються. Проте така ситуація у всьому світі, не тільки у нас.

Про тих, хто «досягнув», і прогнози на майбутнє

Яким би ти класним не був, вхід у Європу закритий без знайомств. У нас за межі країни вийшли ZAVOLOKA, Vakula, Nastia, Woo York, Tolkachev. Spartaque зараз в Барселоні, його підписало іспанське агентство, і в нього дуже щільний графік турів. Є десь 5–7 людей, які коштують від 2000 до 4000 євро або доларів, гастролюють за кордоном. Їх кількість поступово збільшується. Скоро має прорвати. Ось нещодавно російська сцена відкрила себе для світової спільноти. Там дуже багато потужних хлопців, які багато років робили музику за завісою. Наступною повинна бути Україна, ще рік-два. Це і так поступово відбувається, але точково, без вибуху, і багато в чому завдяки «Схемі» та Closer.

Про найкращих електронних музикантів України

Vakula давно в топі, він тримається особняком навіть на світовій сцені. Коштує дорого, їздить не на кожну вечірку — його ще потрібно зацікавити. Є хлопці Woo York, цьому проекту років десять. Вони дуже довго і наполегливо працювали, цілилися на лейбли, на яких зараз і випускаються. Вони заслужили бути в топі, коштують десь 2000–3000 євро. Tolkachev теж входить у топ. В нього свій стиль навіть на світовій сцені. Взагалі зараз такий період, що ті музиканти, хто був індивідуальністю, ще не до кінця розкрились, а ті, хто класно копіює інших, не набули своєї індивідуальності. ZAVOLOKA і KVITNU — дуже потужна двіжуха. Nastia більше медіаперсона, хоча в неї класні сети.