Ми вирішили систематизувати музику гуртів 2H Company, «Ночных Грузчиков» і навіть «Вагоновожатых» в окремий жанр під назвою «бубно-хоп».
У 90-х роках на пост-радянському просторі панував реп про кохання, вулиці, наркотики, суїцид, важке життя. Це була розлючена та іронічна музика, що просто та зрозуміло доносила до слухача вищевказані меседжі. Так, перше хіп-хоп угрупування «Мальчишник» оспівувало радість підліткового сексу і взагалі здійснило сексуальну революцію у 1991 році з піснею «Секс без перерыва». «Рабы лампы» випустили єдиний альбом, який став культовим. В альбомі червоною ниткою проходили теми наркотиків і самовбивства, а Bad Balance взагалі читали про все, до чого могли додуматися — від козаків до урбаністичного суму.
У 2000-х із розквітом MTV хіп-хоп ще більше окупував ефіри. Децл, Баста, Смоки Мо, «Каста», «Центр», «Многоточие» — це зірки кінця 90-х і середини 2000-х, які під впливом західного трушного репу оспівували однакові явища та почуття. Тож коли «пацанячий» реп стає мейнстрімом, в андеграунді того самого репу починають закипати різноманітні експериментальні процеси. Потроху з’являються гурти, які протиставлять себе заїждженим бітам і темам. Вони радикально змінюють манеру висловлювання — читки, викидають на смітник біти і замінюють їх складною електронщиною, а замість пацанської лірики розвивають глибокі інтелектуальні теми та самоіронізують.
Монотонна читка, проговорення слів взагалі без інтонації потоком свідомості, стала однією з основних рис інтелектуального хіп-хопу 2000-х та 2010-х. Замість прямих бітів — складні ритми; замість джазових чи фанкових семплів — електронні та галюциногенні звуки, які мають майже наркотичну назву IDM (Intelligent Dance Music — жанр абстрактної електронної музики). «СЛУХ» вирішив розібратися, хто ці флегматичні інтелектуальні бубно-репери і що вони намагаються нам донести.
2H Company
Початок цієї дивної хвилі варто шукати наприкінці 90-х років, з гурту 2H Company. Вони виникли у 1998 році, але їх перший альбом — «Психохирурги», вийшов аж у 2005-му. Цей альбом став своєрідним розривом шаблонів, адже під дивну електронну музику на слухача валилась купа тексту, який монотонно і без зупинки, немов навіжений робот, тараторив соліст гурту Михайло Фєнічев. За музичний супровід відповідали музиканти вже культового електронного гурту «Елочные Игрушки». До речі, саме хлопці з цього гурту перебували в центрі електронної сцени та абстрактного хіп-хопу.
У 2007 році вийшов другий і останній альбом гурту «Искусство по уходу за АК-47». Фєнічев має своєрідне почуття гумору, і в своїх текстах тоді створював чудернацькі світи з дивними персонажами і такими ж дивними роздумами. Зрозуміти на слух, де жарт, а де велика думка, неможливо без читання самого тексту, а конвеєрна подача слів, немов набоїв до кулемету, перетворює мозок на фарш. Однак якщо продертись через метафори та жарти, можна відкрити дуже оригінальне і незвичне угрупування. 2H Company стали значним явищем в руслі альтернативного хіп-хопу і ковтком свіжого повітря серед сотень реперів із під’їздів, які співали про пацанське життя.
макулатура
«макулатура» — це два хлопця, Євген Альохін і Костянтин Сперанський. Судячи з текстів, вони дуже люблять читати розумні книжки, дивитись авторське кіно, переосмислювати все це і рефлексувати під цікаві мінуси. «макулатура» — досить неоднорідне явище. Вони починали в тому ж руслі, що і 2H Company — з монотонного і швидкого беземоційного речитативу, але на відміну від іронії та сюрреалістичного гумору 2H Company, дует більше налаштований на поетично-філософське споглядання світу з більш зрозумілими текстами.
Вже з другого альбому хлопці вирішили, що вічно косити під 2H Company не комільфо, і перешли на майже класичний реперський флоу. Музика «макулатури» постійно змінювалась від класичного (у розумінні цієї статті) речитативу та більш-менш трушних хіп-хопових бітів до ледь не пост-року, наприклад, на альбомі «пролог», залишаючи при собі лише свою меланхолійну розлюченість. Тож якщо ви ніколи не чули «макулатуру», тоді саме час вмикати альбом останній «сеанс».
Ночные грузчики
«Ночные грузчики» — це той самий Євген Альохін із «макулатури» та його однокурсник Михайло Єнотов. Поверхово обидва гурти звучать схоже, крім того, що «Ночные грузчики» декламують свої текстові полотна не як олдскульні репери, а як ті самі 2H Company — монотонно, швидко та майже без емоцій. В інтонаціях «Ночных грузчиков» можна розчути лише напружену пригніченість.
Та прислухавшись, чуємо, що «Ночные грузчики» співають (розмовляють? декламують? читають?) про більш інтимні та депресивні речі, ніж «макулатура», і цим нагадують співака Дельфіна. Тематично їх музика ближча до переживань юнацького максималізму, достатньо інтелектуального для того, щоб виглядати дорослим. Ну хіба у 19 ніхто такого не відчував?
Не испытывать разочарование и безысходность
слышишь раздаются звуки за окнами
это ад прикинулся городом
24 года не знаю куда деться
Птицу Емъ
Хлопці з культового електронного гурту «4 позиции Бруно» (який за 15 років випустив близько 30-ти альбомів) якось вирішили постібатися над світом, своїм минулим, реальністю та самими собою, і створили сайд-проект «Птицу Емъ». На відміну від попередніх гуртів, їх музика звучить значно бадьоріше, а манера бубніння не приховує гумористичних відтінків і ноток щирого знущання над слухачем.
Два харизматичних голоси під мелодійні біти розповідають угарні історії про нещасне буття звичайних добрих людей, яких постійно ображають і зневажають. Однак на останньому альбомі «Доброе чувство» репери почали розказувати страшні історії про людей, які, навпаки, змінюють реальність. Чого тільки вартує пісня «Крысоловы» про те, як двоє щуроловів дуже жорстоким і витонченим способом мстять гопникам прямо на місці гоп-стопу. Як із цього можна вичавити витончену історію? А ось так.
Вагоновожатые
Оп! Не очікували? Головний супергурт України теж має відношення до інтелектуального бубно-хопу завдяки вокалісту Антону Слєпакову, який почав потроху бубніти ще за часів великого гурту «…иДМГ». Однак «Вагоновожатых» досить складно притягнути за вуха до бубнологів у музичному сенсі, адже їх музика чітко структурована, а не абстрактна, поділена на куплети та приспіви. Завдяки розміреному, виваженому, інтонаційному речитативу Антона вуха та мозок значно краще сприймають «Вагоновожатых», ніж усі перелічені вище гурти. При цьому вони вміють балансувати на межі похмурого, веселого та іронічного, що означає ширшу емоційну палітру.
Другий альбом «Вагоновожатых» під назвою «Стартап молодость» майже повністю відійшов від збалансованої суміші техно з IDM у сторону важчого качового звуку, нагадуючи чимось пізніх The Prodigy. Однак речитатив і абстрактні, особисті тексти Слєпакова залишились на місці.
Крім цього, «Вагоновожатых» виділяють з інших бубно-хоперів драйвові концерти. Це не бубніння у мікрофон під семпли, а потужна концертна енергетика. Компанію Слєпакову складають Валентин Панюта з гурту Lюk та Станіслав Іващенко з гурту DOK, і на це варто подивитись.
А ще краще послухати їх наживо.
Усі ці гурти непрямо відносяться до класичних хіп-хопу та репу, хоча вони і мають спільні витоки. Бубно-хопери роблять ставку на тексти, а не музику (крім «Вагоновожатых», які від хіп-хопу стоять далі за всіх виконавців з цього списку, зберігаючи музично-текстуальний баланс). Цей альтернативний книжковий хіп-хоп — дуже маленька, але яскрава крапля в морі музики. Його інколи важко сприймати через складні метафори, алегорії та оригінальну музичну складову, на відміну від повністю зрозумілого хіп-хопу — нині головної музики планети. Однак ще є гурти (наприклад, «Самое Большое Просто Число» та «АИГЕЛ» — Прим. ред.), які вдало розмивають кордони зарозумілої електроніки, монотонної читки, складної і, навпаки, доступної для сприйняття поезії, але це вже дещо інша історія.
Читайте також, як сучасні репери «вдосконалюють» мову спеціальними вигуками