Прийшов час дізнатися, хто випускав найкращі альбоми 2018 року в Україні.
Уже стало традицією наприкінці року жалітися на те, що українська музика деградує, індустрія помирає і все таке. Та 2018-ий виявився дуже динамічним для української музики. До вашої уваги рейтинг українських альбомів, які запам’яталися нам найбільше.
Somali Yacht Club на початку року випустив яскравий альбом The Sea. Навіть попри деякі самоповтори та перегуки з попереднім альбомом, музика львівського гурту стала зрілішою і складнішою. The Sea — це масштабне психоделічне полотно з елементами стоунеру і навіть джазу (нехай і в одній пісні).
«Сміливі діти провінції» продовжують розчаровуватись у світі «пост-усього», однак роблять це на рідкість красиво. Протягом альбому здається, що калуський дует бездушних машин намагається знищити усі причини для того, щоб любити світ. У певний момент Зэ Джозэрс навіть роблять це успішно — віднімають надії та йдуть з ними до тих, хто теж заплутався.
Дмитро Авксєнтьєв на три роки поринув у чорну діру продакшну цього альбому. Big Space Adventure — це нервова подорож від всепоглинальної темряви до світла, безкомпромісне бачення всесвіту в нескінченних напружених вібраціях. Альбом, після прослуховування якого досить важко дивитися на зорі без страху зникнути назавжди.
ONUKA випустила новий альбом, який, здається, є частиною глобальної загадки, яку гурт пропонує світу. Це той самий відсторонений та безпристрасний інді-поп з етнічними елементами, тільки більш качовий і гармонійний. Сподіваємось, що коли-небудь мозаїка онуччиної творчості складеться у єдину картину, і музика перетвориться на справжній аудіальний арт-об’єкт.
Останній альбом з тетралогії Каті Заволоки, яка присвячена чотирьом первісним стихіям — воді, повітрю, землі та вогню. При прослуховуванні роботи здається, що ці промені складного і незвичного IDM-ембіенту здатні розрізати алмаз. Виважена і тривожна робота від вже легендарної діячки української електронної сцени.
Андрій Фріл випустив дебютний сольний альбом, в якому зберігає вірність олдскульному хіп-хопу, хоча на однойменному треку він обережно заграє з трепом. «Спалах» вийшов дуже ліричним і соціально-спрямованим. Інколи Андрій скочується у похмурий депресивний «пацанізм», та альбому це тільки підкреслює погляд людини «з низів». Коли весь світ перетвориться на будиночок з печива з єдинорогами, такому підходу не залишиться місця. І поки цього не трапилось, голос вулиць має звучати саме так — зрозуміло, гірко, щиро.
Несподіваний камбек електронного музиканта Cepasa з кліпом на пісню Waves після двох років мовчання вийшов досить гучним. Однак його новий альбом виявився подією ще гучнішою. Меланхолійна електроніка Cepasa здатна непомітно поцупити свідомість слухача. Dark Beauty зачаровує — мабуть, тому, що це інтимна подорож, в якій комфортно буде максимум удвох.
На дебютній платівці Sad Dance львівський гурт Moonzoo вирішили зробити світ ще сумнішим. Їхній меланхолійний сінт-поп інколи нагадує гурт Interpol, однак при цьому не викликає бажання бігти і переслуховувати улюблені альбоми американців. Sad Dance — це втома на межі зі зривом, своєрідний електронний декаданс, інколи сентиментальний, інколи агресивний, але завжди атмосферний.
Київський melodic hardcore-гурт Orpha випустив яскравий і щирий дебютник. Вони співають про сумні та складні речі — емоційний біль, швидкоплинність життя і безтурботне минуле, в якому світ здавався гарним місцем. Однак при цьому гурт зберігає стоїцизм і вчить не боятися ані себе, ані оточуючої реальності. Оптимістичний і мотиваційний альбом, хоча інколи під нього хочеться себе вбити через відчуття втрати чогось невимовно важливого.
Юлії Запорожець вдається робити складну музику з особливою легкістю. Яскравим прикладом є альбом The Conductor Of Imagination, на якому співачка і піаністка жонглює поп-мотивами і вплітає їх у джазові структури. На виході отримуємо дивну і чарівливу, майстерно зроблену музику, від якої тьмариться в очах — особливо коли розумієш, як це було придумано і зіграно.
Здавалося б, що пост-рок і пост-метал переживають як музичну, так і тематичну кризу. Однак Way Station яскраво демонструють, як можна вичавити потужну музику з жанрів, в яких уже все було сказано. Платівка The Way Of Minstrel не розширює всесвіт, однак робить все для того, щоб слухач усвідомив його величність. Потужний і красивий реліз, після якого відчуваєш себе піщинкою у пустелі.
INGRET — нове ім’я компанії MOZGI Entertainment. Вона виділяється на фоні головних проектів Потапа та Ірини Горової. Дебютний альбом «Не спи» — це яскрава ластівка нових часів, коли великі продюсерські центри починають робити ставку на самостійних інді-кідів. INGRET підкупає світлою наївністю, відкритістю і міцним голосом. Красива і по-підлітковому романтична платівка, яка цілком спроможна видавити кілька сліз у дорослої людини.
На новому альбомі Vivienne Mort закріплюють досвід останніх років своєї діяльності. Інколи альбом нагадує сповідь, але це не заважає, а змушує відповідати. Приголомшливо потужний голос Даніели Заюшкіної в’їдається у кістки, а проникливі дивні тексти просяться на розшифровку. І хоча чимось принципово новим цей альбом не відрізняється від попередніх робіт гурту, оминути тремтливе тіло Vivienne Mort складно.
Atomic Simao, любителі психоделічних блукань, випустили по-справжньому космічний альбом. Обережна і гармонійна суміш спейс-року, ейсід-джазу і монотонного краут-року здатна надовго винести свідомість за межі адекватного сприйняття реальності. Те, що потрібно для психонавтів, які полюбляють безпечні подорожі.
Головний музичний гриб країни Юрій Бардаш розпустив свою грибну теплицю, знищив свій лейбл Kruzheva Music і дропнув альбом, до якого можна ставитися по-різному. Однак факт в тому, що його напівгопницький хіп-хоп дійсно качає. Тут немає ніяких життєвих переживань чи пошуку істини — тільки ударна фонетика і потужний біт.
Джамала продовжує підтримувати звання головної (і, мабуть, єдиної) R&B-співачки країни. І робить це впевнено. Назва «Крила» не випадкова, адже реліз вийшов виваженим механізмом для підняття Джамали догори. Вона легко балансує між танцювальною електронікою і сумними баладами, проте не покидає відчуття інтровертності альбому, якоїсь замкненості на своїх відчуттях. Співачка дозволяє слухачам спостерігати за собою і потроху розкривається.
The Nietzsche, мабуть, найяскравіший концептуальний гурт на українській метал-сцені. Вони іронізують над поп-культурою, співаючи вірші світових поетів-класиків у костюмах супергероїв і вдало балансують між сирою брутальністю і надзвичайним мелодизмом. Це яскрава суміш стьобу, серйозності, кітчу, музичних вмінь і надзвичайно потужного вокалу Євгена Тимчика. Міні-альбом з дещо фаталістичною назвою Finals — це новий виток загравань одеської команди, і сподіваємося, що не останній. Ну а пісня на вірші Василя Стуса Vasyl — найкраще, що траплялося з металом в цьому році.
Про цей альбом і про окремі пісні з нього вже було стільки написано, що складно вигадати щось нове. Сумний і чіпкий поп у виконанні резидентів компанії mamamusic ще не перевернув поп-гру, однак зробив достатньо для цього. Гурт KAZKA потужно увірвався до українського медіапростору, зробивши все, щоб вважатись головним проривом 2018 року. Альбом KARMA — це яскравий нащадок обережної поп-традиції, з чітко продуманими бенгерами, хуками та лірикою.
Безпосередність Dakooka інколи вганяє в ступор, однак її потужний композиторський талант складно заперечувати. Скромна, трохи наївна і сумна на виступах і в інтерв’ю, у своїх піснях вона перетворюється на величину, через яку складно переступити. Її музика — це холодна сповідь про кохання космічних масштабів. Нестандартний та пронизливий спів Dakooka, тексти, що чіпляють своєю недомовленістю, прекрасні у своїй похмурості та холоді самотності, який чутно ледь не з кожного треку — з цього складається один з найцікавіших «індітронічних» альбомів року «Герой».
Академічний електронно-акустичний ансамбль DZ’OB — рідкісний гурт, від музики якого або одразу приходиш у захват, або взагалі не приймаєш цих експериментів. Міксуючи класичну музику з актуальною електронікою і складними сінкопованими бітами, вони створюють вражаючі емоційні світи. На Beings For Throbbing дніпровські чарівники продовжують лупати скелю і робити музику, яка майже з перших нот може кардинально змінити емоційний стан або навіть уявлення про сучасний академізм.
Харківський сладж-гурт Soom випустили скажений альбом, і при глибокому зануренні можна поїхати мозком. За важкою, але дуже мелодійною, музикою і таємничою на перший погляд поезією ховається яскрава іронія. Історія про буття мольфарів, чугайстрів і мавок у сучасному Харкові перетворюється на галюциногенний тріп обдовбаного юнака Джєбарса, якому подорож до кіоску за водичкою бачиться майже як шлях Фродо до Мордора. «Джєбарс» — це той випадок, коли вас обманюють, але вам це подобається.
Дует музичних художників Антона Дегтярьова та Володимира Бабушкіна нарешті розродився дебютним альбомом. За кілька років існування їхній тремтливий ембіент обріс м’язами, і на виході з’явилася надзвичайно міцна і масивна снігова куля. Black Period гіпнотизує і заколисує, але з іншої сторони програвача слухач прокидається у тривожній марі. Ptakh_Jung турбують почуття і роблять це надзвичайно красиво. Яскравий і переконливий дебют.
Cape Cod добряче попрацював, щоб записати свій другий альбом Echoes, який вивів українську танцювальну електроніку на новий рівень. У кожному помітна кропітка і напружена робота за аранжуванням, інколи здається, що кожну ноту і кожен звук Максим Сікаленко прописував якщо не кров’ю, то принаймні сльозами. Чому його треки досі не звучать на радіо — загадка. Купа запрошених зарубіжних вокалістів, яскраві мелодії і гармонійне міксування диско, фанку і хаусу роблять Echoes головним релізом сучасної мейнстрімної електроніки.
Ліричний герой альбому «Дебильный» київського «вже не пост-панк» гурту Small Depo почувається некомфортно в будь-якому суспільстві, але замість бунту він просто біжить від нього, прирікаючи себе на нескінченні поневіряння. Гурт випустив надзвичайно проникливу платівку про відчуженість, сумління і безнадійний пошук місця у світі. Поетична і красива музика, в якій невимовна лють поєднується з безвихідною меланхолією.
В альбомі року має бути не тільки музика, а ще й ідея. В Україні їх мало, але виходить. Звичайно, музиканту як егоцентричному створінню складно відмежуватись від самоствердження себе у світі. Альбом DURA? — це і є жертва егоцентризму на користь речей, важливіших у соціальному плані.
Питання місця жінки у світі та сімейного патріархату покладені на музику, яка, на відміну від досить одноманітного дебютника Ditch, переливається, наче калейдоскоп. Трохи танцювальщини, проникливі мєдляки, качовий, агресивний однойменний трек DURA? — YUKO змінюються не тільки ідеологічно, але і музично, експериментують із новими для себе музичними хвилями, додають до драйвової електроніки нові нотки та присмаки.
Зараз голос Юлі Юріної і Стаса Корольова та їхні ідеї чутно тільки пошепки. Теми морального та фізичного насильства над жінками уже порушили «справа Вайнштайна» та флешмоб #metoo. Небезпека криється в тому, що гурт YUKO, взявши курс на важливі соціальні теми, має тепер їх підтримувати — тобто нарощувати міць свого голосу. Інакше це буде виглядати не як актуальне соціальне мистецтво, а як спроба експлуатації важливого.
