23 червня у Києві пройшов Марш рівності. Організатори повідомили, що в ньому взяло участь понад 8000 людей. Вони пройшли мирною ходою центральними вулицями міста на знак підтримки рівних прав людей, а також протистояння дискримінації представників ЛГБТ-спільноти.
Ми запитали українських артистів, як вони ставляться до ЛГБТ та прайду в Києві. Деякі з героїв матеріалу також ходили на Марш.
Вважаю, що право людей на рівні можливості незалежно від їхньої сексуальної орієнтації є таким самим природним, як і право дихати. Без повноцінного самовираження людина не може бути щасливою. Мрію, щоб Україна була сучасною, цивілізованою та просунутою в усіх питаннях країною, і агресія до «не таких, як усі» зникла як ознака кам’яного віку.
Питання про ставлення до ЛГБТ в принципі не має сенсу. Як я можу ставитися до звичайних людей? Вони хіба чимось відрізняються? Начебто ні. Я не бачу нічого протиправного в тому, що люди люблять одне одного, це ж, навпаки, прекрасно.
Я рада, що в Києві вже не перший рік проходить прайд. Я не уявляю, яких титанічних зусиль це коштує організаторам. Спасибі їм величезне.
Я вважаю, що людей потрібно освічувати. Коли людина не володіє правильною інформацією, то вона злиться і боїться, не хоче змін, хоче, щоб все було, як завжди. А суспільство прогресує, стає більш усвідомленими, без цього ніяк.
Гомосексуальність — не хвороба. Вона не передається через повітря, гомосексуальними не стають, подивившись на одностатеву пару. Гомосексуальними народжуються, так само як і з певним кольором волосся, шкіри або очей.
Я вважаю, що потрібно жити в такій країні, в якій буде безпечно всім, незалежно від статі, орієнтації і смакових уподобань. Ти можеш бути яким/якою завгодно. Тому я пішла на Марш рівності.
ЛГБТ-спільнота — це група людей, що страждають в нашому соціумі від своєї «невідповідності нормі». Я підтримую прайд, бо це акція, яка висвітлює проблему. Показує, що представники ЛГБТ існують, живуть, працюють поруч з тобою і так само, як і ти, хочуть мати можливість публічно висловлювати свої почуття до коханої людини, не побоюючись, що їх поб’ють «пацанчики», що видали собі повноваження вирішувати, хто «нормальний», а кого треба бити.
Прайд — це ініціатива, покликана в довгостроковій перспективі змінити базові установки в національній свідомості в бік переконання, що всі заслуговують на рівні права й мають бути ними забезпечені незалежно від статі, сексуальної орієнтації або інших ознак.
Я радий, що в цьому році на прайд вийшло дуже багато людей! Свобода, рівність і добро не за горами! Масштаби всесвіту безмежні та багатогранні, а ми — його подоба, його дітище, тому ми зобов’язані поважати і приймати одне одного, як себе! Я за любов до ближніх і за мир! Адже всі ми різні, але рівні!
Я не маю жодних упереджень стосовно ЛГБТ. Перед тим, як висловлювати будь-яку категоричну позицію з цього приводу, рекомендую більше дізнатися про цих людей. Подивіться документальний фільм режисера DVIZHON «Не ховай очей-2».
Прайд — це гучний прояв позиції, на яку спільнота ЛГБТ має право, як і всі громадяни. Шкода, що рівень свідомості людей в Україні ще не досягнув того рівня, аби подібні акції відбувалися безпечно для учасників. Мені б хотілося, щоб взаємоповага стояла на щабель вище, ніж власні переконання.
Вважаю, що чим менше одних людей буде хвилювати, з ким сплять інші люди, тим простіше буде всім гармонійно співіснувати.
Києву потрібні марші рівності. Чим більше буде розуміння у вороже налаштованої частини населення, що це — звичайні люди, тим краще.
Я з християнської сім‘ї, де поважають традиції та сім‘ю. Мене навчили бути чесною з собою, зі своїми думками, емоціями, прийняттям рішень. Мене навчили любити і світити любов‘ю у будь-яких її проявах. Мене навчили милосердю та благородності. Тож я хочу передавати ці знання й уміння іншим — як і мої батьки.
ЛГБТ-спільнота — це такі самі люди, які йдуть за покликом серця, не ховаючи очей. І їм важлива підтримка людей поруч. Україні варто виходити з зони сліпої віри в радянську гниль. Я вірю у свідомих українців, що бажають одне одному комфорту та щастя.
Прайд — це свято єдності та прийняття себе в першу чергу. Я максимально «за». Радість, яку бачиш у очах людей, що нарешті відчувають підтримку, пробиває до сліз. Харе утискам!
До явища ЛГБТ ставлюся, як до норми, а до представників ЛГБТ — як до людей, чиї права та можливості суттєво урізані як у суспільній традиції, так і на законодавчому рівні.
Прайд — це номінальна назва події в Україні. Реальна її назва — Марш рівності. Тому що ми не святкуємо. Марш — це акт видимості, люди виходять із гаслами, плакатами, щоби показати своє існування, виходять тому, що це шанс говорити вголос. Причому шанс для всіх — для ЛГБТ і тих, хто їх підтримує, бореться не лише за свої права та можливості.
Кожен на землі рівний. Перед Богом, перед державою, перед іншими людьми. Незалежно від віросповідання. Незалежно від гендеру. Незалежно від того, яка стать йому чи їй подобається. Я рада, що масові камінг-аути минулого року відкрили очі багатьом людям на факт, що не важливо, гей ти чи «традиційної» орієнтації — важливо, яка ти людина! Чайковський колись дуже страждав через постійне приховування своєї суті. Хто знає, як сильно це ламало його. Те, як афішується зараз ця тема, мало би давно стати нормою. Добре, що це вже відбувається.
