Хардкор — це агресивне відгалуження панк-року і окрема субкультура з власною етикою.
Хардкор — це агресивне відгалуження панк-року і окрема субкультура з власною етикою.
Стиль з’явився наприкінці 70-х років, досяг піку всередині 80-х і значно вплинув на розвиток світової музики і культури. «СЛУХ» провів дослідження, що представляє з себе хардкор в Україні. Це важливий матеріал для розуміння того, що відбувається на відстані від великих концертів та гучних імен.
Е — Етика
Хардкор-панк — це історія не стільки про музику, скільки про певний погляд на світ та етичні засади. Так, хардкорщики виступають проти сексизму, расизму, гомофобії та насилля, хоча швидка та агресивна музика, яку вони грають, вводить в оману і свідчить про зворотнє — що це музика ненависті до всесвіту.
Ми — за загальнолюдські, гуманістичні цінності, за взаємну повагу незалежно від кольору шкіри, національних, сексуальних, гендерних ознак. Ми завжди притримувалися ідеї, що музика повинна об’єднувати людей, а не налаштовувати їх один проти одного.
— Михайло Благодір, лідер культового гурту Bluesbreaker
Ми — за загальнолюдські, гуманістичні цінності, за взаємну повагу незалежно від кольору шкіри, національних, сексуальних, гендерних ознак. Ми завжди притримувалися ідеї, що музика повинна об’єднувати людей, а не налаштовувати їх один проти одного.
— Михайло Благодір, лідер культового гурту Bluesbreaker
Одним з ключових понять хардкор-панк-культури є Straight Edge, хоча дотримування Straight Edge є індивідуальним вибором, а не обов’язком.
Одним з ключових понять хардкор-панк-культури є Straight Edge 1, хоча дотримування Straight Edge є індивідуальним вибором, а не обов’язком.
Straight Edge2 ніколи не був догмою, кожен обирає шлях сам для себе. У 80-х роках в США цей рух був особливо актуальним, тому що на концертах було досить небезпечно перебувати.
Людей на 20% цікавила музика, а на 80% — агресивна поведінка, яка існувала на панк-сцені. Ти приходиш на концерт і максимально жорстко поводишся в слемі і моші, і ти розумієш, що обов’язково з кимось поб’єшся.
Це було невід’ємною частиною сцени, і одночасно являло собою повний комплекс того, що ти можеш отримати на концерті.
Mosh — це агресивний танець, який виник саме на хардкор-концертах. Краще один раз побачити.
Mosh — це агресивний танець, який виник саме на хардкор-концертах. Краще один раз побачити.
Також саме на хардкор-сцені з’явилося поняття DIY3. Стрімке бажання хардкорщиків до повної незалежності вплинуло на розвиток цілої замкненої інфраструктури — своїх власних медіа (зінів), методів звукозапису, одягу і навіть танців.
Зіни4 грали роль таких собі внутрішніх медіа. Вони представляли собою невеликий журнал з колажами, зроблений власноруч. Саме через зіни можна було дізнатися, хто і де грає, хто випустив альбом, хто з’явився на сцені новенький і де придбати мерч, а також інтерв’ю з різними гуртами.
П — Початок
Зародження хардкору у Києві почалося у 2005-2006 роках. За словами Миколи Барабанщикова, власника магазину «Капкан» (своєрідного центру хардкор-комьюніті та вуличної культури), захоплення хардкор-культурою почалося з панк-сцени. Швидкісного інтернету тоді не було, як і інформаційного простору, тож про стан хардкор- та панк-музики здебільшого можна було дізнатися із спілкування з юзерами сервісу Soulseek5. Також Микола замовляв закордонну пресу, зокрема журнал American Music Press6 та Maximum Rock’n’Roll. В цей час Микола почав організовувати хардкор-концерти, однак подібний формат не підходив комерційним клубам. Частіше концерти проводилися в актових залах або приміщеннях, які взагалі не були призначені для цього. Одним з ключових майданчиків зародження київської сцени стало кафе «Сокіл».
Вдень це була звичайна заводська їдальня, а ввечері, коли туди вже ніхто не приходив, ми проводили концерти. Приїжджали іноземні групи і їх навіть годували в цій їдальні. На вечір завжди залишалася якась їжа або кухарка, що її готувала. Власник кафе продавав пиво. Потім він почав робити ремонт, готував приміщення під весілля та корпоративи і назвав нам якусь космічну ціну за оренду. І все припинилося.
— Микола Барабанщиков
Коли ми вийшли на зв’язок з керуючим кафе «Сокіл», там не було ані бенкетів, ані корпоративів. Ми почали влаштовувати там концерти, і директор після наших заходів почав шукати клієнтів, давати рекламу, і справи у кафе потроху пішли вгору. Але потім він підняв оренду і ми пішли звідти. Клуб був дорогим і малодоступним, не було сенсу там проводити андеграундні концерти. Доводилося шукати альтернативні місця.
— Михайло Благодір
Р — Розвиток
Микола Барабанщиков починає займатися Distro7. Згодом він виявляє, що велика кількість дисків, мерчу та зінів вже просто не влазить в його квартиру. Саме тоді йому приходить на думку зняти окреме приміщення для зберігання та продажу продукції поштою.
Паралельно Микола займається організацією концертів, шовкографією, і разом з Максимом Сікаленко (зараз відомий як Cape Cod) друкуванням мерчу8 для закордонних і локальних турів українських хардкор-гуртів. Микола вирішує зняти кімнату під магазин після підказки подруги. Вона вмовляє його спробувати продавати не тільки тематичну продукцію, а також бренди українских виробників, які тільки починають з’являтися. Він знімає кімнату у невеликому магазині Plau, де вперше почали з’являтися бренди українських виробників (PEACEDATE, Le Petit Porcherie). Саме там він виставляв свою колекцію дисків та вінілів різноманітних хардкор-команд України, Білорусі та Росії. Згодом у магазині почали з’являтися аксесуари для стріт-арту (графіті), одяг всесвітньо відомих брендів.
У хардкор-сцені завжди була різношорстна двіжуха. Це люди, які красиво одягаються і відриваються на концертах. Інша частина, більш радикальна, приймала участь в акціях соціального, гендерного та еко-характеру. Я перебуваю в стадії «пост-хардкору», але не в сенсі музичного жанру. Я був в цьому ком’юніті і підтримую з хлопцями відносини, слухаю їхню музику, стежу за новими групами, але у мене бізнес і сім’я. Я вніс свій вклад — поширював диски, організовував концерти, друкував мерч, намагався це все розвивати і підтримувати, щоб воно не вмерло в нашій країні. І саме завдяки ком’юніті магазин «Капкан» отримав перших клієнтів і подальший розвиток. Ця субкультура залишає дуже великий слід, причому не тільки у моєму житті.
— Микола Барабанщиков
У хардкор-сцені завжди була різношорстна двіжуха. Це люди, які красиво одягаються і відриваються на концертах. Інша частина, більш радикальна, приймала участь в акціях соціального, гендерного та еко-характеру. Я перебуваю в стадії «пост-хардкору», але не в сенсі музичного жанру. Я був в цьому ком’юніті і підтримую з хлопцями відносини, слухаю їхню музику, стежу за новими групами, але у мене бізнес і сім’я. Я вніс свій вклад — поширював диски, організовував концерти, друкував мерч, намагався це все розвивати і підтримувати, щоб воно не вмерло в нашій країні. І саме завдяки ком’юніті магазин «Капкан» отримав перших клієнтів і подальший розвиток. Ця субкультура залишає дуже великий слід, причому не тільки у моєму житті.
— Микола Барабанщиков
К — Конфлікти
В середині 2000-х років хардкор-ком’юніті стикнулося з людьми протилежних поглядів на світ. Вони намагались зривати концерти, відбувались вуличні бійки та розборки. Проте до рівня справжнього вуличного насильства9 не дійшло. Хардкор-тусовка зі своєю відкритістю до різноманіття світу ніяк не вписувалась у картину «правих» ідеологій. Однак через стрімкий розвиток сцени згодом «праві» почали самі цікавитись тим, що відбувається у так званому «підпіллі».
«В середині 2000-х і початку 2010-х були популярні теми на кшталт “правий стрейт едж” або “правий хардкор” (хейткор)», — говорить Михайло Благодір. «Коли виникала дискусія, ми говорили їм: подивіться на корені цієї сцени. Одна з перших хардкор-панк команд — Bad Brains, 4 чорних чувака. Це ставить їх в глухий кут, вони починають злитися і вдаватися до більш різких нападок. “Праві” намагаються вмонтувати хардкор в свою картину світу, але це не виходить навіть історично. Втім, це їх не бентежить, і вони просто наполегливо стоять на своєму».
Зараз цей конфлікт можна вважати вичерпаним. Кожен зайнятий своїм ділом. Ніколи не було мети щось комусь доводити. Це не творча і не ідеологічна мета. Хардкор-ком’юніті — це екосистема із власною працюючою інфраструктурою, своїми героями та легендами. Так, концертний ринок працює за принципом «сарафанного радіо».
Ти просто пишеш якій-небудь групи безпосередньо, запитуєш про спільний концерт, розпитуєш знайомих, щоб порадили організаторів. Коли я складаю маршрут Bluesbreaker по містах, які ми хочемо відвідати, питаю: «А ви знаєте хлопців звідси або звідти?». Мені скидають контакти, і якщо група або організатори не зацікавлені або зайняті, то вони радять когось ще. Так і вибудовується ланцюжок.
— Михайло Благодір
Ти просто пишеш якій-небудь групи безпосередньо, запитуєш про спільний концерт, розпитуєш знайомих, щоб порадили організаторів. Коли я складаю маршрут Bluesbreaker по містах, які ми хочемо відвідати, питаю: «А ви знаєте хлопців звідси або звідти?». Мені скидають контакти, і якщо група або організатори не зацікавлені або зайняті, то вони радять когось ще. Так і вибудовується ланцюжок.
— Михайло Благодір
На сьогодняшній день хардкор-ком’юніті розширюється, особливо у Києві. Якщо у 2012 — 2013 роках на концерти приходило близько 100-150 людей, то зараз хардкор-панк концерти можуть зібрати і всі 300. Проте є і зворотна сторона медалі, яка полягає в тому, що грати хардкор-панк бажають далеко не всі.
«Я мало спостерігаю молоді, яка хотіла б грати в групах», — говорить Михайло. «Вони приходять на концерти, але в них немає бажання самим брати в руки інструменти і щось робити. Мені б хотілося, щоб з’являлося більше людей, які зацікавлені в творчому процесі».
Однак не дивлячись на перешкоди, специфіку свого буття і складнощі, ця сцена почуває себе досить комфортно. Це організм, який спокійно розвивається в стороні від великих сцен та фестивалів — організм живий та сміливий.
Однак не дивлячись на перешкоди, специфіку свого буття і складнощі, ця сцена почуває себе досить комфортно. Це організм, який спокійно розвивається в стороні від великих сцен та фестивалів — організм живий та сміливий.
