Arctic Monkeys випустили новий альбом, в якому нічого не залишилось від запального рок’н’ролу, яким Алекс Тернер і його команда забивали баки всім навколо протягом 10 років.
Також на цьому альбомі нічого не нагадує самих Arctic Monkeys, хіти яких качали стадіони та звучали з кожного телевізора. Взагалі-то, при прослуховуванні нового альбому виникає питання — а чи існують зараз Arctic Monkeys?
Можливо, Алекс Тернер нарешті подорослішав. Можливо, він прокинувся одного ранку, потер своє 31-річне обличчя, посмикав себе за бороду і замислився: «Господи! Мені скоро 32. Я вже 15 років граю рок-н-рол. Усі мої мрії збулися, а всі мої перші фанати повиростали і перетворилися на цинічних жінок і таких самих бородатих мужиків, як я. Вони позакінчували університети і зараз заробляють собі радикуліт та алкоголізм в офісах. Нові фанати дивляться на мене, як на тебе, Господи, однак їх релігія змінюється раз на півроку. The Last Shadow Puppets, мій другий дуже англійський і дуже іронічний проект, ніхто не розуміє, бо я ріс на книжках Яна Флемінга і Джона Ле Карре про шпигунів, а мої фанати люблять Arctic Monkeys, а не шпигунів. Arctic Monkeys мовчать уже 5 років, я нічого не випускаю, бо не знаю, що я хочу зробити. Мої музиканти вже такі старі, що почали грати з Іґґі Попом та Джошем Гоммі, Господи. Допоможи мені!»
І раптом Алекс Тернер почув голос у голові: «Візьми свої улюблені сідниці ледачі та віднеси їх до вітальні, де стоїть твій перший програвач. Там ти знайдеш платівки великого Сержа Генсбура (до речі, тобі привіт від нього). Встав їх у програвач та програвай до тих пір, поки сам не станеш Сержем Генсбуром. І тоді тобі все відкриється».
«Господи! А що ж мої фанати?! Вони ж не куплять мій альбом! А у мене на мармуровій стелі тріщинка з’явилась!» — спітнів Алекс Тернер.
«Куплять, куплять, — відповів йому голос в голові. — Такі самі старі 31-річні телепні, як ти, куплять на знак доброї пам’яті. А ті, хто молодше, куплять за інерцією. Головне — не випускай синглів, щоб ніхто не здогадався, що ти вже Серж Генсбур, бо від тебе очікують запального рок-н-ролу, але ж ти ледь по сцені ходиш. І з носа в тебе щось біле сиплеться. До речі, що це?»
Але Алекс Тернер його вже не чув, бо сидів у вітальні, їв налисники і слухав записи Сержа Генсбура, який, в свою чергу, сидів на хмарках, безкінечно палив свої фірмові папіроси й тихенько всміхався.
СЛУХАЙТЕ НА СВОЇЙ УЛЮБЛЕНІЙ ПЛАТФОРМІ:
