Пошлая Молли

Нова музика

Чому «Пошлая Молли» дратуватиме дорослих?

Данило Панімаш

Навколо постійно з’являються речі, популярність яких важко зрозуміти. Музика — не виняток. Слухаєш якусь новинку і думаєш: «Як? Чому? Це ж лайно! Вимкніть!», — і сидиш собі у шоці. Тим часом ці музиканти збирають повні зали, про них пишуть музичні видання, їх обговорює кожен другий. Разом з цим лунають старечі стогони про музично-героїчне минуле та високу культуру.

Навколо постійно з’являються речі, популярність яких важко зрозуміти. Музика — не виняток. Слухаєш якусь новинку і думаєш: «Як? Чому? Це ж лайно! Вимкніть!», — і сидиш собі у шоці. Тим часом ці музиканти збирають повні зали, про них пишуть музичні видання, їх обговорює кожен другий. Разом з цим лунають старечі стогони про музично-героїчне минуле та високу культуру.

Старше покоління завжди нарікало на смаки тінейджерів. УСІ нові явища, популярні серед молоді, дорослі зустрічають вороже. Так було з The Doors, The Stooges, The Ramones, Led Zeppelin, Pink Floyd, Nirvana та з усіма, хто виходив за рамки розуміння людей із вже сформованими естетичними смаками про те, якою повинна бути Справжня Музика і Справжній Артист. Цей музичний консерватизм штовхає до нищівної критики без спроб розібратися, чому саме така музика стала популярною? Чому саме у цей період часу? Чому в цьому суспільстві?

Sex Pistols? Боже мій, а чого ти виглядаєш, як бомж?
заламує руки британська леді, дивлячись на свою доньку в 1976-му

Що це за депресивний брудний наркоман? Шо за москіто-лібідо?
запитує батько свого сина, який дивиться по MTV кліп Nirvana у 1991-му

Ти шо,
сатаніст?
цікавиться вчителька в учня у 2000-му

Знайома ситуація?

Схожий шквал критики випав і на долю харківського гурту «Пошлая Молли». Попри те, що дорослий розум не сприймає таку музику («Лайно! Вульгарщина! Несмак! Це не рок і не музика!»), реакція молоді повністю протилежна — про це свідчать солдаути майже всюди, куди приїздить молодий Кирило Блєдний зі своєю бандою. А що ви хотіли? Молодь має бунтувати, старші мають сварити. Дилема батьків і дітей поширюється і на музіндустрію.

Коли пересічний слухач чує «Пошлую Молли», то справді питає «Вони це серйозно?», а професійний музикант розбиває собі обличчя фейспалмом. Пісні про підлітковий секс, наркотики і випивончик, про х**ову сестру та аморальних школярів, зіграні трьома нескладними акордами та рясно посипані матюками. Це — не найлегший шлях до серця пращурів та серйозних чоловіків і жінок, які полюбляють Throbbing Gristle, Йогана Баха, Converge та «Океан Ельзи». І не дивно, що аристократи духу та інші естети, послухавши 30 секунд одну пісню «Молли», одразу викидають гурт у смітник.

О как же хорошо, что твой папаша не в курсе
Что ты поймала Бледного своим паки пуси
Пока он думает, что ты тусишь на уроках
Я обгоняю твою пуси в [сексовых] гонках
О как же хорошо,
Что твой папаша не в курсе
Что ты поймала Бледного
Своим паки пуси
Пока он думает,
Что ты тусишь на уроках
Я обгоняю твою пуси
В [сексовых] гонках

Та все ж, чому «Пошлая Молли» стала такою популярною? Відповідь на це запитання криється у соціальному запиті та світі навколо. У 1970-х отці панку Ramones почали кошмарити світ своїм нігілистичним способом життя. Їх «музичний активізм» був спричинений кількарічною руйнацією рідного Нью-Йорка, в якому на той час тривала справжня громадянська війна. Місто почало тонути в корупції та міжрасових конфліктах, і наслідком цього став тотальний соціальний крах. Кожен день когось убивали, грабували. Туристам і гостям мегаполісу роздавали нотатки з порадами про те, як вижити в Нью-Йорку і зберегти свої речі.

Коли велика четвірка гранжу (Nіrvana, Pearl Jam, Soundgarden i Alice in Chains) у 1980-х починала робити перші кроки в музиці, Сіетл (батьківщина гранжу) був занедбаним, депресивним містом, ізольованим від центрів поп-культури на кшталт Лос-Анжелеса та Нью-Йорка. Курт Кобейн, Кріс Корнел, Лейн Стейлі, Джої Рамоун та інші співали про те, що відчували люди далеко за межами цих міст.

«Пошлая Молли» — не виняток із правила, і успіх гурту можна порівняти з успіхом Nirvana, з поправкою на менталітет і модне словосполучення «культурний код». Єдине, що змінилося, — правила гри і соціальний запит цільової аудиторії, яка нарешті отримала свою ікону — людину, що співає про їхнє реальне життя і переживання, ще й зрозумілою мовою. Кирило Блєдний ніколи не приховував, хто є його слухачем — це 14-тирічні хлопці й дівчата, які намагаються наздогнати світ. Те, про що співає Блєдний, є повністю чужорідним для покоління батьків, які народилися у 1960–70-х роках і жили у Радянському Союзі без наркотиків і сексуальної свободи — свободи не бути засудженим більшістю, що підтримує моральну лінію партії. Сучасний підліток дорослішає швидше, і вільний доступ до будь-якої інформації грає в цьому вагому роль. Таємний світ дорослих стає ближчим. Щоб дізнатися, звідки беруться діти, що таке наркотики і чому вода не тече вверх, вже не потрібно запитувати батьків, адже є інтернет. Покоління 2000-х — це покоління циніків, які дізнаються про «темні сторони» життя раніше, ніж дізнавалися їх «предки».

У нее дома несется action!
Спиды, травка, PlayStation
Плюс, ещё постеры нашей рок-группы повсюду
Как будто бы мы One Direction
Она тащится [копец]
Под наш свой любимый трек
У нее дома несется action!
Спиды, травка, PlayStation
Плюс, ещё постеры нашей рок-группы повсюду
Как будто бы мы One Direction
Она тащится [копец]
Под наш свой любимый трек

Те, про що співає «Пошлая Молли», — це реальність сучасного підлітка, яку він приховує від своїх батьків. «Моя донька не така!» — кричить чийсь батько. «Мій син вчиться на відмінно і не п’є алкоголь!» — грізно бурчить чиясь мати. Проте це не скасовує фінансову й соціальну кризу в Україні, через яку підлітки лишаються наодинці з собою, поки їх батьки намагаються втриматися на плаву. Принцип «чим би дитя не тішилось, аби не вішалось» працює на відмінно. Відчуженість і бунт підлітка, його оточення з усіма трендами і новітніми героями на кшталт Блєдного, реперів Face і Pharaoh — той самий шлях, який контркультурна молодь середини 1980-х та 1990-х років проходила разом з Юрою Хоєм із «Сектора газу» чи «Братами Гадюкіними». Іронія останніх — це лише обгортка для змісту. А зміст у 90-х роках був той самий — соціальний розвал і бажання вижити.

І тут у 2010-х з’являється Кирило Блєдний — інтровертний невиразний хлопчина з гітарою, який співає про справжнє оточення сучасного підлітка. Теми пісень — шок для дорослих. Нічого не нагадує? Може, напівзабутих реалістів, згаданих вище? Світ змінюється кожну хвилину, а тут 30 років минуло, дивно, що гурт не з’явився раніше.

Звинувачувати «Пошлую Молли» в тому, що вони роблять музику, не гідну уваги, неможливо. Чому? Тому що саме слухачі знайшли «Пошлую Молли», а не навпаки. Гурти «Валентин Стрикало», «Курган і Агрегат» вийшли з віртуального світу в реальність. Проект Блєдного вперше з’явився у соцмережі VKontakte, де і здобув свою популярність — таку широку популярність, що Блєдному, який був єдиним учасником проекту, довелося шукати музикантів і їздити у тури.

«Пошлая Молли» є маркером, за яким можна відстежувати сучасність і прогнозувати майбутнє. Проект Блєдного не тільки демонструє життя безтурботного підлітка, який тікає від світу до свого комфортного середовища, але і розкриває той світ дитинства, якого не було в старших поколінь і яке вони не можуть сприйняти серйозно внаслідок своєї естетичної завзятості та власного досвіду. Ця ніша наразі порожня в Україні — хто ще оспівує розпусно-затишний світ юності так, щоб у ньому знаходили себе тисячі підлітків?

Мне не надо завтра в школу,
Не надо завтра в школу
И я уже бухая, и я уже бухая
Меня размажет по танцполу,
Размажет по танцполу
И ты обо мне узнаешь,
Ты обо мне узнаешь
Мне не надо завтра в школу,
Не надо завтра в школу
И я уже бухая, и я уже бухая
Меня размажет по танцполу,
Размажет по танцполу
И ты обо мне узнаешь,
Ты обо мне узнаешь

Таким чином «Пошлая Молли» вже зараз формує певний простір для послідовників. Сучасним юнакам не вистачає власних героїв, які б співали саме про них та їхнє буття — їх реальність попри всі заперечення. Поки що це непомітно, та невдовзі ми почуємо клонів «Пошлой Молли». Адже це звичайна ситуація, коли успішний феномен починають копіювати або переосмислювати, збираючи розкидані залишки популярності.

Можна скільки завгодно не звертати уваги на «Пошлую Молли», морщитися і відмахуватись від цього, «захищати» своїх дітей та ображати їхніх приятелів за поганий смак. Однак слід пам’ятати, що світ нікуди не дівається, якщо заплющити очі.

Можна скільки завгодно не звертати уваги на «Пошлую Молли», морщитися і відмахуватись від цього, «захищати» своїх дітей та ображати їхніх приятелів за поганий смак. Однак слід пам’ятати, що світ нікуди не дівається, якщо заплющити очі.