За півтора роки гурт KAZKA встиг взяти участь у «Х-Факторі», засвітитися на Національному відборі «Євробачення», випустити три кліпи, дебютний альбом, дати сольний концерт, потрапити у французькі чарти та стати улюбленцями України. Всього за рік існування KAZKA перетворилась на феномен.
Гурт KAZKA інтригує своїм наповненням, починаючи з назви. Це щось нереальне, вигадане, ілюзорне. Фраза «ти живеш у казці» стала образливою, адже означає, що людина геть не сприймає реальність.
Так, здається, що казки скінчилися і залишились лише спогадом дитинства. А в сучасному прагматичному світі, коли дитина дорослішає раніше, їм залишається все менше місця. Для виживання вони адаптуються під запити світу і стають більш реалістичними, складними і жорстокими — «Гаррі Поттер» і «Ерагон» це підтверджують.
Відео гурту одразу стають помітними — просте аудіо на пісню «Плакала» зібрало за 4 місяці понад 50 мільйонів переглядів на YouTube. Кліп на пісню «Дива» отримав таку кількість дислайків, що це виглядає хитрим маркетинговим ходом. Здавалося б, сумним інді-попом з вкрапленням модної української етніки вже нікого не здивуєш. Ледь не вперше в українському мейнстрімі з’явився гурт з дійсно глибокими емоційними піснями. Це рідкість для нашої поп-музики широкого споживання.
Однак, як виявилося, історія гурту KAZKA — це історія потужного менеджменту та продуманого до дрібниць маркетингу. Це не дивно, адже за гурт взявся досвідчений Юрій Нікітін та продюсерська компанія mamamusic.
Крім сильних візуальних образів і яскравих композицій, KAZKA чіпляє текстами. Більшість з них належить поету Сергію Локшину, для якого написання слів для групи стало першим досвідом сонграйтингу. Ще два тексти, до пісень «Він» та «Ніхто», написали Катерина Рогова (INAYA) і Катерина Офліян (гурт YEYO). Хоча автори й авторки у композицій різні, кожна пісня — це одночасно і окрема історія, і частина великого цілого.
Проте за усім цим красивим наповненням криється вічне питання. Що представляє з себе гурт KAZKA, якщо за нього майже все роблять інші люди? Тексти пишуть інші автори; музику пишуть інші музиканти; візуальні образи і дизайн костюмів створюють інші художники. Виходить, що KAZKA — це казка в буквальному сенсі, фантастична історія про штучно створену індивідуальність.
Якщо здерти з гурту всі надбудови — потужні аранжування, віжуали, хитрі піар-маркетингові стратегії, то залишиться головне — сенси і переживання, які гурт намагається донести до слухачів. Мабуть, це важливіше, ніж те, що KAZKA є продуманим маркетинговим проектом, чиї «сірі кардинали» дізнались, на які кнопки надавити всередині слухача.
Якщо пильно вслухатися, то стане зрозуміло, що KAZKA співає про прощання з безтурботним дитинством і болісний перехід у світ дорослих. У пісні «Свята» лірична героїня кається матері в тому, що здійснила щось недозволене. Лірична героїня пісні повертається додому після втрати своєї святості. Тому що ніхто, крім мами, не зможе прийняти і зрозуміти.
Образ матері зустрічається і в пісні «Він». Це знову виглядає як сповідь ліричної героїні та прохання поради у досвідченої людини.
Щось зі мною не так, мамо.
Ніби їде мій дах, мамо.
Головною темою пісень KAZKA є самотність і нерозділене кохання. Цікаво те, що ці почуття теж сприймаються з позиції підлітка. Наприклад, у пісні «Сама» героїня у стражданнях за молодим чоловіком наївно питає:
Лише тиша пише в чат,
Де вони тільки беруть тих хороших дівчат?
У пісні «Ніхто» героїня намагається зберегти в собі дитину, утримати «казкове». Вона все ще бачить мольфарів у лісі та намагається зчитувати знаки, які пророчать майбутнє чи допомогають зрозуміти реальне.
Символи, знаки з небес,
І мольфари не віщують нам добра з тобою.
Однак реальне все більше інтригує та поглинає її. До нього можна доторкнутися, обійняти і поцілувати. Так підліткова романтична міфологія потроху відходить на другий план.
Одним з частих образів KAZKA є танець. Сприйняття танцю також змінюється — від відчайдушно інтимного обряду єднання з коханим («Ніхто») до напівп’яного самотнього танцю з тінню («Сама»). Третій прояв танцю — це відмова від його обрядової сутності («Танці»). Героїня починає сприймати танець як спосіб маніпуляції чоловіком. «Все це тільки танці», і більше нічого.
Ця красива та надзвичайно чуттєва історія є результатом спільної праці багатьох людей. Однак кому з них слід за неї дякувати? Сергію Локшину за поезію? Андрію Уреньову за студійну роботу? Компанії Iksy Music за написання музики? Юрію Нікітіну за стратегію?
Яскраві образи, лірика, що чіпляє, неймовірно красива музика, і, як наслідок — потужні емоції. Однак що вважати мистецтвом, і кого — справжнім митцем? Де проходить лінія між мистецтвом, талантом, ремеслом та вмінням? І чи потрібно взагалі ставити такі питання у відношенні поп-культури?
Все ж таки інколи непогано жити у «рожевих окулярах». Інколи життя стає казковішим завдяки незнанню.
Незабаром гурт вирушає у тур українськими містами на чолі з концертом у Києві. Приходьте слухати та формувати власне враження.
Читайте також, чому DaKooka — «темна конячка» українського інді-попу