Death Grips випустили новий альбом Year Of The Snitch. Ми роздивилися і розслухали феномен гурту пильніше і хочемо познайомити з ним вас.
Інколи здається, що Death Grips — це апостоли деструктивного культу. Історія не повідомляє, хто став раніше жертвою божевілля — барабанщик Зак Хілл, синтезаторний геній Енді Морін чи навіжений MC Ride. Звісно, у пошуках «нульового пацієнта» дезгріпівського безумства можна користуватися лише власними здогадками, однак нам здається правдивою наступна історія.
Талановитий, інтелігентний барабанщик Зак Хілл спочатку вважав, що завжди гратиме математичний рок у гурті Hella, між тим займатиметься візуальними шоу, випускатиме книжки про них же і помре від старості, залишивши після себе теплі спогади у серцях вузького кола поціновувачів експериментальної музики. Та його мріям про спокійне і розмірене життя не судилося збутися, тому що на його шляху з’явився демонічний MC Ride.
Складно сказати, чи то божевілля передається повітряно-крапельним шляхом, чи то Зак Хілл виявився нестійким до впливу інших. Можливо, що MC Ride просто викрав Зака Хілла з теплого ліжка, зачинив у підвалі та ґвалтував його мозок, поки Зак не став таким самим, як і його мучитель. Можливо, Зак таємно мріяв про те, щоб у його житті з’явився маніяк, який зруйнує його свідомість, звільнить від усіх рамок і перетворить на адепта хаосу.
У сучасній поп-культурі складно знайти більш гармонійний тандем, який би у промислових масштабах виробляв по-справжньому й***утий експериментальний хіп-хоп з елементами індастріалу і панківським відношенням до реальності.
Під час прослуховування Death Grips, виникає бажання пожертвувати своїм звичним способом життя. Вбити у собі нормальну людину, кинути дружину чи чоловіка, піти жити у сміттєвий бак; харчуватися котами та голубами замість фалафеля чи свинячих відбивних; сцяти з вікон трамваю на перехожих, підпалювати автомобілі, штовхати людей на колію метро і потім їх рятувати; нести хаос і заражати ним усіх навколо. І за кожний вчинок робити на своєму тілі зарубку м’ясниковим ножем.
Madness, chaos in the brain
Let my blood flow,
make my blood flow through you, mane
Безумство, хаос у мозку
Дозвольте моєму кровотоку,
моїй крові протекти через тебе
Те, що відбувається на їх концертах, нагадує крусейди (боротьбу проти родових проклять) духовного центру «Відродження», тільки навпаки. Виступи Death Grips схожі на обряд виклику демонів, чорну месу, після якої блек-металісти здаються просто милими шоуменами. Що відбувається у голові MC Ride під час виступу? Які картини він бачить? Можливо, на це питання міг би відповісти його особистий психіатр, якби не повісився після першого сеансу (жарт).
У своїй жадобі до пожирання свідомості слухача Death Grips за шість років випустили 6 альбомів і три EP. Їх кліпи — це моторошні аутистичні самопальні відосики, сенс, мета і зміст яких криється десь у глибинах несвідомого їх творців. Та все ж те, що відбувається у цих відео, і є наповненням їх голів — бажанням нести хаос і трощити світ.
Be the freak you wanna see,
Just don’t follow me
Grab your fucking chain
And drag you through the bike lane
While everybody’s like (Nooooo!)
Я — фрік, якого ти хочеш бачити,
Просто не ходи за мною
Я беру твої ланцюги
І тягну тебе по велосипедній доріжці
Поки всі навколо кричать «Ні!»
На новому альбомі Year of the Snitch руйнівники норм і форм притримуються своєї лінії, попри те, що там присутні треки, які дійсно схожі на музику, упорядковану на приспіви та куплети: Black Paint та Dilemma, наприклад. І при цьому їх музика все одно залишається проповіддю і молитвою хаосу одночасно.
Death Grips нагадують мультсеріал «Час пригод» (Adventure Time), в якому образи та сюжети навмисно створені так, щоб до них неможливо було підібрати асоціації чи образи з власного досвіду. Їх музичний світ надто складний і некомфортний для того, щоб у ньому перебувати, однак він все одно вабить та інтригує, змушує створити у мозку окрему папку під назвою Death Grips.
Це і робить Зака Хілла, MC Ride та Енді Моріна, мабуть, найголовнішими бунтівниками сьогодення, які не бояться втратити себе, тому що вже розірвали усі можливі зв’язки зі світом і наповнили його собою.
Читайте також, як Серж Генсбур вплинув на новий альбом Arctic Monkeys
