Kiasmos

Тексти

Холод у крові: чому Kiasmos — голос Ісландії

Данило Панімаш
1117

До Києва їдуть чуттєві Kiasmos, а з ними загадкова і магічна Ісландія. Адже вони грають щось більше за звичайну електронну музику.

Навколишнє середовище впливає на сприйняття світу. Наш світогляд починає формується під впливом багатьох елементів. Життя в індустріальних джунглях чи на березі океану, жорстокі або, навпаки, люблячі батьки, стан війни чи постійного свята — будь-яка деталь відкладається у голові. А коли дорослішаємо, на нас непомітно починає впливати весь отриманий досвід.

Особливо це стосується мистецтва. Теми, за які беруться митці, продиктовані їхнім досвідом і середовищем. Будь-яке мистецтво працює на індивідуальному рівні. Саме тому хтось бачить у картинах Джексона Поллока мазню або важливі шифри, у російському репі — порожнечу чи злободенність, а в технодуеті Kiasmos звичайне туц-туц або, навпаки, важливих співрозмовників.

Kiasmos — це дует двох ісландців, Олафура Арнальдса та Януса Расмуcсена. Перший починав свій шлях в музиці з хардкору, в гурті з гучною та по-юнацьки пафосною назвою Fighting Shit. Другий — лідер електронного проекту Bloodgroup. Тут їх шляхи і перетнулися, але не як двох окремих музичних одиниць. Арнальдс працював звукоінженером, а Расмуссен відповідав за електроніку. Однак спільне захоплення електронною музикою дало свої плоди у вигляді Kiasmos.

Сьогодні Kiasmos — одні з найголовніших електронних художників. За шість років гурт випустив п’ять міні-альбомів і один однойменний лонгплей, що став їх вершиною і отримав найтепліші відгуки ісландських критиків. На перший погляд здається, що їх треки схожі один на інший за атмосферою та динамікою. Однак питання не в простоті чи складності їхньої музики, не в якості їх саунду. Одна з головних особливостей дуету — це точність картин, які вони вимальовують своїми звуками.

Музика Kiasmos — це меланхолійне та холодне техно. Однак за простими фортепіанними пасажами та мінімалістичним бітом ховається дещо більше, ніж хештег із назвою жанру. Їхня музика — це і є Ісландія.

Що ми знаємо про Ісландію? Крижаний скелястий острів. Полярне сяйво. Жителів менше, ніж у Вінниці — трохи за 300 тисяч. Для естетів — Bjork, Sigur Ros, Emiliana Torrini. Solstafir — для шанувальників чогось важкого.

Однак Kiasmos вдається передати широку палітру відчуттів та настроїв країни у своїй музиці. Велична, мовчазна, невідома Ісландія починає оживати під їх холодними пензлями. Так дитина прикидається, ніби спить, коли на неї дивляться дорослі, і встає з ліжка, щоб досліджувати світ, коли дорослі вийдуть з кімнати й не заважатимуть.

Якщо вслухатись у Kiasmos, можна відчути самотність Ісландії (3 людини на один квадратний кілометр). Та Ісландія від цього не страждає, а навпаки — розквітає. Майже кожний трек дуету це підкреслює завдяки зростаючій динаміці. Класика — меланхолійний та зворушливий початок, поступовий розвиток, максимальний пік експресії і тихе повернення у сплячку.

Однак якщо підключити уяву, то можна побачити живий і тремтливий організм, ніби з якогось фільму National Geographic. Прискорена зйомка флори і фауни. Пейзажі. Полярне сяйво. Акценти і ледь помітні деталі, які Ісландія хоче приховати, однак прискіпливий, досвідчений художник ловить ці невиразні моменти. Довкілля не хоче відпускати своїх електронних менестрелів з прохолодних обійм, і Kiasmos немов роблять великий саундтрек до своєї країни, передають усі її відтінки.

До речі, Олафур Арнальдс уже мав досвід роботи із саундтреком до серіалу «Бродчорч» і отримав за неї премію BAFTA у 2014 році. Його вміння музикою передати невловиме, майстерне володіння фортепіано вкупі з електронним генієм Расмуссена і роблять музику Kiasmos такою картинною та цілісною.

Музиці Kiasmos личить багато епітетів, і найкраще підходять почуття суму чи меланхолії. Є слово, яке описує музику Арнальдса та Расмуссена найвлучніше — сентиментальність. Вона пронизує кожен їх трек, робить з нього чужий спогад або сон. Kiasmos вдається дуже вдало їх переказати.

Вони беруть вас за руку та вирушають у подорож, протягом якої розповідають свою історію — але без слів. І щоб розібратися, що за емоція зараз — сумування за минулим або спостерігання сьогочасності, потрібно всього нічого — довіритися ісландському дуету.

З України до Ісландії шлях довгий і далекий, більше 4000 тисяч кілометрів. На щастя, у нас є можливість відчути цю країну в чарівних звуках Kiasmos вже завтра у Києві.